Дарма було моїм братам
Дарма було моїм братам шукати більшого багатства.
І чому мені стенатися від того, що у мене сіромахи-брати?
І чому мені опускати плечі, як у мене власні руки і розум?
Я ще не загинув від страшного голоду на своїй землі.
І у спразі зa волею не пожовкли мої кістки на власному лузі.
У мене є побратими з веселими очима на спільному шляху.
У мене є бездоганної честі лицар з чорнокрилим Орлом ,
Ще того гірше зовсім не вмію мовчати від чесного життя.
Ще того ліпше тільки радію від власного хутірка у дикій балці.
У мене вільне серце з блакитними очима просторого неба.
Моя воля не заросла травою-муравою,
але братам моїм стала марною пустелею.
Дарма було моїм братам шукати більшого багатства.
На мій час Україну розкидали по всьому світу...
Побратиме мій, я з тобою, у нас велика хазяйська хата.
Наше, нове обійстя обгороджене мармуровим камінням.
Усі наші луги обкопані глибокою канавою з високим насипом.
Наші молоді сади обсаджені колючою терниною.
Звичайно, не випадають рідним братам однакові долі.
Я став заможніший від дуже працьовитих братів.
Я став на власне добро і про добро своє дбаю.
Але чому я не переймаюся волею своїх братів?..
Але чому брати доглядають чужі лани пшениці, ячменю?
Але чому усі їх сили йдуть на чужу худобу, яку не пасе сам господар?
Але чому вони досі не мають клаптика поля або городу?
Дарма було моїм братам шукати більшого багатства.
Обдурив їх господар. Забрав їхні паспорти – і до нотаріуса.
Оформив їх спадок, 60 соток під столицею , у селі Погреби , на себе.
Згодом, перепродав землю відомому столичному багатію.
І надав житло сіромам у своїй кошарі під Бершаддю.
І тепер сплять мої брати на сіні.
І тепер доглядають чужі хліви.
І жодної копійки за свою роботу не мають.
Однак по святах вільно п’ють горілку у господаря,
І палять наймицьку цигарку свого невільного життя.
І вже бояться мої брати самих себе... і свою волю…
Дарма було моїм братам шукати більшого багатства.
------------------------------------------------------------------
перетворити тихий крик
де живуть квіти - там живе моя мати і діти
а мої казки голодують у дитячому будинку
і гірка тривога у пісні лунає
мої слова починають історію життя
в царині іскр Прометея і закінчують
його у прикрій пам’яті квітів Поділля
повніше бачить час спонуку якщо читає
себе самого під час сумніву поета
бо думка вірша – то ваги енергії живого
перетворити тихий крик у рев гори
і запитати а що ти сам-то про це думаєш
----------------------------------------------------
ДегенERAція душі
Подих арф не чути бач як тхне задухою
за більмо іржаве жаба цицьки дасть
ша-а виснага віща лізе злою мухою
ша-а залазить в п’яти під покрови п’ядь
вивертав я вітром віщий лук з сопілки
задихався з горя в липових гілках
забивався духом серце вичакловував
в памороки Божі гаки закидав
зав’язав я очі щоби видки взяли
за душею совісті завидки знялись
як мені віддихатися
німоти не здихатися
без крилатих хлопчиків
що в життя явились
-------------------------------------------------
ДОТОРК НІЧНОГО ФАГОТА
Деревоточить розтрощена, у серці збитошна, шарлотка.
Напотемки мацає потвір фагота – горло, як лоно.
Коротшає звук у вухах, розстроює вощена глотка
хулу у мряці навпочіпки і длубає чисте соло.
Охотить любощів голос. Морочить кокотка у готиці
зальотну скоротність свідомості, і пнеться у новій промоції.
Під дотеп шамотні чарує, циці у синій еротиці,
двоїть дівочу достотність напрочуд легкої негоції.
Колотять урочище мухи зволочені, самозакохані.
Вилускують тихим фаготом, – ті,що огублені творчо
з емоцій в дівочому оці – у клоччі, мов сучки, сполохані,
і в мегафони й в фаготи сентиментальні під то що...
------------------------------------------------------
ДЗВІН
Дзвінок, де спочиває райський пагорб,
розсіює дівчати голос-диво.
Святе є благо – пахнуть вишні спрагло.
Вишневий квіт кружляє білим снігом.
Молитва оповита в дивних хвилях.
Смарагд очей з-під пагінця присмаглий.
Забаглось від уявлень в білих винах,
і лагідно дзвінок примовк від магій.
Біла заграва повна саг в принадах.
Ожила виноградарів плеяда.
Розквіт весь світ і лагодить цикада
дзвони душі. Жагуча кавалькада.
----------------------------------------------
дістаю дозвіл душі на хвилю
плине хвилювання від колориту
особливо після поразки
на сході сонця і дощу
обіймає частка височини
переселенців з містечка
велика хвиля припадає на визиск
свіжої пушини з соболів
лисиць куниць бобрів видр
а хвилювання кольоровою гамою
оздоблює орнамент долі
Поділля і вільного птаства
дрохв куріпок качок
перепелів бекасів вальдшнепів
тетерваків лебедів журавлів
стрепетів соколів
кречетів яструбів орлів
які тутешні місця з хвилями
як перестеляються з сплеском
у світі Глибинки
іще від козака Мамая
це й не дивно
авжеж випадки переживання
південно-бузьких краєвидів
вельми рідкісні
на цих землях розгортається
подорож хвилі насичена
життєвого і творчого шляху
яка хвилює пам’ять
проймає палкі почуття
проникає до мрії
та бринить сподіванням
----------------------------------------
Для кого ти гніздо тримаєш?
Закон неписаний для вуст.
Єлей у рота заливаєш.
Чи так собі жив Заратустр?
Не по плечу світ залізистий, –
в яку могилу! – ти нізвідки.
Ти уломив свіжу хлібину.
Гірку, лиху прокляв годину.
Аж дах мелізмами забило,
і сонцем сміх перепалило.
Мурашки за спиною. Що це?
Розніжену маніжку хочеш!
Любов до печінок притис.
І вже допік живих під свист.
Ці дивовижні, ці зоїли,
ці блюдолизи монстра з’їли!
---------------------------------------
Десерт безсмертя
Доброму часу двічі не бути,
тому душі розсічу білі пути
і подолаю халепу і страхи,
а потім подамся в монахи.
Геть з мого даху скажений вітер!
Птиця строїть комизу в криниці.
Білими нитками шиті чорниці.
Розпукли очиці – рожеві суниці,
після темниці, після блудниці.
Геть з мого гаю скажений вітер!
Ти вже їй душу не розсічеш,
і словом велике життя не взрічеш.
Серце не гріє, не б’є джерелом,
з гонором й ревом ти не герой.
Геть з мого раю скажений вітер!
Мара в печінку в’їлася салом,
очі вилазять наверх лоба жахом.
Муки, Дрочиловій, грають онуки,
зміюки не має гірше гадюки.
Геть з мого саду скажений вітер!
Сам собі граю, сам собі скачу,
Захочу пробачу, захочу завважу.
Все без докору совісті кину,
сам собі буду терти спину.
Геть з мого краю скажений вітер!
Мокро згорів, і ледь під інстинкти
викрутив дзигу сонця світинки.
Ой, не забуду всі небезпеки,
ясним вогнем згорають бабехи.
Геть з мого хламу скажений вітер!
Персте, боюсь у Бога за пазухою,
Версте, боюсь блудитися жагом.
Як делікатно граєш на нервах.
Безсмертно лукава грає в стервах.
Геть з мого яру скажений вітер!
Переживаю голос у горлі,
і у три сили б’ю в груди голі.
Геть з мого ставу скажений вітер!
Тут саме яйла руйнує море,
і під горою скисає горе,
у жилах якого розшарпані нерви.
СУзір'я зірок - арени, афери.
Геть з мого неба скажений вітер!
Страшена ярість на горизонті!
Відвертим полум’ям грають понти.
Грають жарти від пупа думок,
в'яне уява від галушок…
Доброму часу двічі не бути...
-------------------------------------------
вірш-нескладуха
дожився до того що вже не їж
крізь старі світи тіла не видно
так і до лиха та й ще одне лихо
в моїй країні п’ятий рік безвладдя
і вічний оскал чиновника на бюджетну касу
та постійні дерибани комунальних земель
з спектаклем для норовливих лохів
яких звуть зозульками та кличуть козульками
і коли б мені їхню державну платню
не відпрацював би і вік
і були б і у мене добрі гроші
а такого добра добувши кращого вже не шукав
так ще й довго пам’ятав і таке мені добге
адже що попові можна то дякові зась
в моєму місті суддя це офіра і лице його як у цапа
а дрібність хабарників з містечкової банди
така що вони коли їм треба миттєво знаходять гроші
а таким як я котрі живуть на одну зарплатню
немає усім здається що у цих пташок кігті гострі
а як кігтик в тіло застряг орел і пропав
я дожився до того що їм як дають і роблю як велять
ні свити ні чобіт і до великої побоги немає дороги
в моїй країні не можна звернутися ні до Президента
ні до Прем’єра ні до депутатів Парламенту
так само без грошей не знайти ні судів ні преси
бо ж усі вони безвладні і безвідповідальні
я з Божої волі вже продав усе що мав за Союзу
бо я козак не гордун що зароблю те й в кавдун
Кому жартушки а мишці смертушки
вже так шкуру деруть як з сидорової кози
але нашій дружній череді вовк не страшний
еге ж ще не такі сосни ми рубали
в моєму місті корупція і рейдерські знищення
відбуваються на очах усього світу
у моєї країни загарбали державну резиденцію
а заступник голови має незаконний диплом
і такий здібний як віл до корита
і такий добрий хоч у пазуху клади
учителі і лікарі моїх дітей та вже святі та божі люди
як не празник працюють цілодобово
а те що заробили їм вистачає тільки на сіль і оселедця
при цьому в моїй країні чиновники нагороджують
себе черговими преміями орденами й медалями
а у шкурній боротьбі «за свій бідний народ»
будують палаци на південному узбережжі Криму
з кількома злітними майданчиками для гелікоптерів
присягаюся що своїми очами бачив
а чи засміюся я ще на кутні
як без хліба і води тижнями
там гнув спину на пахана
а колись за царя Митрохи коли людей було трохи
хороший господар хвалив своїх майстрів
в моїй країні на шулерсько-кидальному розкладі
молоді мільярдери «втулюють» народу
що вони не паничі а заробили свій перший мільйон
на випіканні пиріжків та розвантаженні автомобільних шин
збагатів Кіндрат та забув хто його брат
але той же Савка та на других санках
І ходять з животами як індики переяславські
я щодня серед них ледь ходжу і прошу зернинку
і найсумнішим стає те
що в моїй країні інстинкт корупції став ознакою
національного менталітету
і з непереборною молитвою народного плачу
з мого вола вже десять шкур зідрали
тому бажаю усім і тобі щоб минула лиха година
язиче мій язиче лихо тебе миче
в мені ти сидиш а мені добра не зичиш
тому я пропоную встановити на Майдані Незалежності
гільйотину і відрубати отакій державі
немудру голову…
а там на різдво оживити усіх трудящих дітей
якщо ні то язя з пеклом родом
а там з маленької іскри великий вогонь буває
---------------------------------------------------------
Одеса
Доля не варта карт, азарту.
Зітруть вітри ці сни весни.
Цей грець сердець і скарб краси
зібрала магія поп-арту.
Гемон в гармидері базару
так остогид, що ошалів,
коли на мене скоса глянув
гидкий мізерний серцеїд.
Мерзот паплюжив інвалід.
Він обважнів, немов друїд.
Дивний політ у їдкий світ
нам показав одеський гід.
Татарин скнара на товарах
махлярив нас на шароварах.
Чвара-карга - і що за шкварка? -
до нас вчепилась газетярка.
Карлик-броварник у фільварку
пропонував нам тротуарку.
Зроблю для вас одну ремарку.
Я вперше бачив ягуарку.
У парку титулярна арка,
під нею стригла перукарка
одну шикарну нечупарку,
аксесуарну будуарку.
В кав’ярнику нам господарка
відкрила свій репертуар.
Намарно грала нам канарка
кустарний джаз міських кошар.
Було нам жарко, було парко.
Весь витратили гонорар.
В Одесі все аліментарно.
Відповідаю за базар.
---------------------------------------------------------
Немає коментарів:
Дописати коментар