Радуйся Поділля
Дар найсвітліший – бачити незрячим.
З подільських руж возрадувався світ.
Тут рід – у лонах Божих еманацій
живе в раю, в гаях власних угідь.
Тут хліб і сіль, і просто добрі люди,
тут п’ють вустами мед, що не кажи,
мій рай – мій край, як Божа іскра, всюди
найпочутливіший, бо навіть мурашки
тут з Господом сміються, що є духу.
У золоті подільського розливу
біла лебідка удається в діву,
пірнає в чисте, Боже джерело,
здіймає біле трепетне крило.
В Славутича очей не позичати,
щоб Божу силу річки розпізнати.
Тут дихає земля у вічнім возі
і творить рай Поділля, як і досі,
по-різному впадають в Чорне горе
Славутич і Крилата Божа річка,
голублені небавом в одне море,
щоб Україна сяяла і вічно
з подільських руж радів цей Божий світ.
-----------------------------------------------
Повій
Повій на чорну Україну хоробрий вітер.
Повій на білу Україну холодний вітер,
печаль розпороши мою.
Повій та дай мені хоч світла,
спрадавна спить моя душа, як безпросвітна.
На німоту мою повий скажений віє,
нехай весна моїх садів посоловіє.
Нехай на чорних на полях воля наївна
подивиться мені услід, бо є невинна
свобода пісні.
Погаласуй на Україні останній вирій,
бо ще помреш серед повій строкатий віє.
------------------------------------
РОЗМОВА З РІЧКАМИ
Блакитний Дніпре, вертай на море!
Між пересіччя приречене горе.
Богатиро-Славуто, верни на вир!
На час любові сонцю віч мир!
Пів-світу, Буже, між круч, між порогів!
Верни по-світчане по-вітряне доле.
Лани маячіють, шляхи за поля!
На сонці квітне розкішна земля!
Про-Світич-Дністре, лавіре сріблястий!
Твоя віща тріщино в корозіях п'ящих!
Передніш віку цибатий батіг!
Яхти на схилах, палаци крутих.
Дух-Сіяч-Інгуле, багатий калач!
Їй-бо, чудасія, скласти нам драч!
Як пити варенуху, то ти вже діяч.
Як бити попа, то ти послухач.
Чарівно Десно, блискавка серця!
Ой, мрія-за-мрія, терцям-і--герцям!
Подих живих джерелець на яв.
Звів у вільхах володаря ям.
Красо-Самаро, розвіяна Січе!
Увічнене скифіє, тихо оприче.
І миєш, і, ллєш на ласку вітрам!
На споді течій життя не ховай!
Чересло-Ворскло, розсмоктуй толоку!
Ого, розпитва, завдала мороку.
Чоло-проводир, ярмо - не ясир.
Хто при дворі, того і пожир.
Гей, Сіверце-Донець, куди ти врозтіч!
Як, жерло, не верло, поринь межиріч.
Не верниш на Київ, на Харків промір,
Їй-бо, Богородиця ходить на Львів.
Розкішна Прип’яте, ладан мя душе!
Притиша вороху кобзаре кандушу!
Пливи під Чорнобиль з Білої Русі,
Красо ти наша, хоч з пеклом ще дружиш?
Хрещатий Збруче, силоміць мучиш
повіддя Пруту, ге, міццю задушиш.
В степах Кам’янця не журяться роги,
там криця річища розводить пороги.
Грай-Черемоше, гірське переложе!
Зводь харалужні гори на ложе.
Еж, млин-колесо смерекам деркоче,
старе жорнове життя деренькоче.
Стар-Віщо-Тисо, тобі не просохти!
Світ проклинає тебе у Ворохті.
Залізні осади тебе не візьмуть.
Жваві гуцули, так й тих - в каламуть.
Марево-Пруте, чого ж ти в обхід?
Ой, як ся гучно вода хурчить!
Хто переплаче води на твій кіс,
смереки, споруди чи верболіз?
Добринь-Горинь, вій-боривітер!
Бадьорих обрів повний гармидер.
Куйовдять ліси зі дні-потічки.
Коловерть міцний, запалюй свічки.
Прориви, струмки, ручаї джерел
заходьте в Дніпро, на купіль орел,
заходьте у Буг крізь терен й черет,
наповнюйте море, по всіх уперед!
------------------------------------------------
Амурики в РАЮ.
Катерині
Повний абзац! Прикид абажурних очей.
Прикол - алгеброїдний - шал у дівчаток Абраша.
Реп затріщав серед білих пустель і нікчем,
хоча випендрони - ніщо фраєрам із Кіншаса.
Дівчатка співають гламурно свої шалала.
Ізгої розводять рожево-малинові роги.
О, рагуліссімо, - навіть і рейв без ля-ля,
під регалетто розколює примочці ноги.
Оце прибамбас! Ще й поц валютних порнух
своїй попелюшці плізоньки лиє понтово.
Чи криша поїхала, чи піпл загубив гострий нюх,
підняли Зімбабве і бембають Мамбу фартово...
------------------------------------------
Покора солодка по колу стікає в сік кольорів
зітнутих і безнастанно осанних зустрічних вдів.
Гостро цураюсь слів перехоплених у світлі брів
за грандіозним обрисом тролей – полум’я звір.
А як він шарівся, немов первозванний, від оклику сліз.
Жеврів над жертвою вільною відьмою, як вітровій.
В безмірі рим живих і двійованих з омріяних мрій
луною котилась краса несподівана – крихітних вій.
Я хочу напитися з ока цих паростків білих дзеркал.
Білими крилами з чорними цятками фарби лекал.
Звуки виводити втомленим озером з прози крила.
У постарілій стихії захопленій глянцевий айх.
Розгойдане небо з порожніми рамами грає дощем.
Від віхол прокльони, від лірики клена лікується щем.
Розхристані ребра, на вінницькій вежі батьків батіг.
На диво споруд , щогл і асфальту коханий утік.
Хай грішного схопить початок камінний, опукне від форм.
Парадоксальне про неї розкаже квітучий амфор.
Яка від енергій осада незмірна. Бодай без зусиль
наскрізно єдинна усе що зуміє літати без крил.
---------------------------------------------------
полотно не скроплене грунтом
скаламутило давнім брудом
білизна міниться брухтом
позолота остигла кругом -
цей ескіз навмисних марень
як молитва до волі німа
виявляє глибоку уяву
білим золотом полотна
чирк пера і виріз навкісний
роз’яснив рельєфний пунктир
з твоїх рис цей образ навмисний
чорно вразить душ ясир
------------------------------------
Фраєр-мажор-лицар
Пострижений на щастячко без нас,
він аж ніяк не роб і не торгаш,
з одного маху обробля Парнас,
як війло з неба падає у ластощах, –
він авізує лицарський посаг...
Веселощі , розгул, – як все контрастно.
Один по вулиці оглядувавсь з пілястр
на простолюд, де йде собі горласта,
і мускуляста, і скулясто-кореснаста…
Світиться в ній якась безстрасть…
Відважна і кирпатенька відп’ялася,
після повернення з походу із Карпат,
гімнастка заявлятись розмоглася,
- Роздратувала!!! – і не заявляється, –
знайшла із півчим блядський аромат…
У снах мажора - зведений шпагат,
її невпинно грають груденята...
У вправах-танцях гордість бородата,
як падає на килимок вона , –
у нім нуртує суміш молода.
Вона не кличе його в нічний клуб,
вона не обожає грошенята...
Ти ж - розважай усіх її подруг,
і посилай їй цяночки для вух,
лишаючись персоною нон-грота.
------------------------------------
білі хризантеми
потануть в роях хризантеми
як ожили в брудних очах
під делікатний спів гієни
занепритомніє монах
а серед стукоту зненацька
злетить у небеса з дахів
розбрикані черлини й цяцьки
впадуть поранені під хлів
і шквал напруги зойкне в днину
ніжне повільне тихе зло
з очима зверненими в глину
розбудить змучене чоло
і хто від скрику зойку виску
відчує аромату рай
хай заволочиться від зиску
білих мерців багряний гай
замиготять зірки зміями
тіні оздоблять галузки
і заголосить люд безтями
у круговерті трусячись
в любов непройняту зі світу
піде з орбіт зрікати ніч
закличе під сирену світлу
незмірену свою оприч
зажурені вщент хризантеми
всюди запінені в крові
пісні лункі під шал антени
освітять доблесть у тобі
незмірену з шалених ликів
веселку і кришталь волошки
закрутить коло тихий вітер
жаринку у сльозах ворожки
розріже острах блискавиння
знетямне окрик від напруги
і зрячих зачарує сила
звучань од молодої фуги
це вже світанки божевільних
геть тло на катафалк до мошки
без ліктів без емоцій вільних
моїм очам усе це попіль
на волях душу забуваю
кладу свободу на духи
думу поміж халеп заграю
орлам легкої бандуги
-----------------------------------------
Тихомир
Почуєш похололе серце – очі в землю.
Похований живцем широкий світ в душі.
Свербіж на розум, омані муку мелю,
щоб почесались язики дурних.
Я вийшов на кордон – дмухнув луні.
І чого ж я ще жду, і з чого мої муки?
Всипаю перцю стогонам душі,
і чешу ребра тим, хто ліг на луки!
Чого вже нашептало вісім баб?
Мій біль без відчаю, пекучий, як отрута.
Для чого ж я так жадібно волав?
В собачій шкурі залюбилась рута.
Прийдешній вирло неоглядний з гирла,
тобі і ворон кісток не заносить.
За ширмою кумирня ляси точить,
неоковирне благородіє в тирлах.
Запирханий під пудрою ромашок,
мирщаві гризуться і лізуть прямо в очі.
Пошукати актрис серед легких комашок
і в голову не прийде серед ночі.
------------------------------------------------
ПАН
пророче яке яскраво виражене світіння
це крихітне скупчення воістину визнане
хоча харизматичний діяч при поганому джерелі
в необладнаній державі сильніший ніж світло
його звук всюди проникає променем
має все за власним бажанням
в присутності його немає залежності
від вищих речей які залучають нас до світла
він не обмежує нас у досконалості і у витратах
пан живе чесно і не панікує у втраченому часі
не вкладаючи в це сакральний зміст
зокрема пан втримується своїми вчителями
творцями перетворювачами величезних енергій
пан може замовчати як плідний оратор за промовою
бо малюсінький пан стимулює до безлічі дій
без сторонньої допомоги пан здатний
до віртуозних польотів на великі відстані
його влада проста без особливого прагнення
тільки частка його влади ретельно виконує свої функції
тому пан організований і строго підкоряється
суворій дисципліні і діє без втрат і без жаху
пан повсюдно створюється живими душами
за допомогою знань що невідомі підлеглим
захоплює примхи і опирається на розмах крил
літаючих грошей під час спіритичного сеансу
з посидючими і старанними у всьому вченими
що без премій стиснені і чутливі до гідності пана
-----------------------------------------------
МІСТО НАСАДЖЕНЕ НА МУРИ І ТРУБИ
Ранкове небо переповнене гіркотою.
Неначе випадок, несоромливе, нідерландське,
товстозаде дівча зворушує липову стеблину
на дорозі лярвує і жде, точніше задкує,
уздрівши знайому пропажу кохання.
І раптом вистрілили прямо в її лице,
вона співчутливо заглушена
дзвоном розбитого скла,
по якому до широкої садиби
крокує вчорашня розпорядниця,
язва громадського салону краси.
Розбита краса придорожнього коттеджу
ніяковіє перед розваленим мерседесом.
Реклама Ельдорадо відображає страх в діамантах очей.
В грудях дівчини раз у раз задуха,
не може промовити жодного слова.
Її панство життя урвалось на мить.
Либонь, шапокляк наїхав тарадайкою на жайвора,
за хвилину учадіє мадам Батерфляй,
яка не очікувала таких банальних вітань
від свого файного товстосума,
а зранку намріяла свавільний поцілунок.
А згадала, на днях чорна кішка перебігла дорогу.
А бач, шишак взяв її на гачок, і уперто знущався
над її вибагливим внутрішнім ахом смертника.
Не втямки тепер чути самурайську цикадку.
На нього, банкіра, в ночі наїхали збунтовані брокери.
Розбили лобове скло нового чорного мерседеса.
Нещасний по-новому затупцював перед нею,
аби повністю підкорити собі, промовив:
"Я дбав про їхній добробут.
Я мусив примусити всіх на грішок,
а зустрів волоцюг".
Вибравшись зі скла,
самобутня викаблучується
перед розбитою вітриною марнотрата,
розпихує серйозні блиски свідомого личка у зморшки,
закусила вуста, в очах бородата кішка,
у тому й то справа,
що комерція, як вирвані роки життя,
шматує душу на частини.
Аж ось не витерпіла, в татарських очах
збільшується розшматоване кубло душі,
розвіюється світанком,
чудеса в решеті, чортзна що таке,
як вчора зітерте з лиця землі тіло посатанілого буржуя.
З ніг до голови оголена в ранковій уяві
озвалася на його розшук інтимних втом.
Раптово обірвала отруєну душу,
розкриваючи невідповідність дотепу та хитрощів
зневаженої од самого початку життя,
прагнучи окремішності,
ізольованості від грішних ідей.
Ранкове низьке небо переповнене гіркотою,
нецензурно занапащеними червоними краями,
укупі з чорними полями та зеленими ковдрами
рознеслося над розбурханим містом,
тіло якого вже насаджене на мури і труби,
тіло якого тремтить напруженими
хвилями обездолених мас.
--------------------------------
розводжу слова
розводжу слова не ґвалтуючи мозку
в них бачу явлення з перевесла
оцих віршів вже притлумлену гору
звитяга дзеркал в калюж ах з ефектом
творить мистецтво осрібнених мар
кумедна мана щедрить пустелю
бачу в мережанці білу оазу
вершника бачу і предківський неруг
літня пожежа випалює трасу
тисну на газ все ’дно вабить вершник
це скаче кінь лишаючи пляму
до спраглих вуст підношу флягу
я скрізь тут вгамовував твою спрагу
сонце спадає на листя весняне
жене помаранчеві квіти повз берег
чуття амальгами шкребе моє серце
мене споглядає нове кубельце
і тихо ховається риба в озерце
-----------------------------------------------
Дар найсвітліший – бачити незрячим.
З подільських руж возрадувався світ.
Тут рід – у лонах Божих еманацій
живе в раю, в гаях власних угідь.
Тут хліб і сіль, і просто добрі люди,
тут п’ють вустами мед, що не кажи,
мій рай – мій край, як Божа іскра, всюди
найпочутливіший, бо навіть мурашки
тут з Господом сміються, що є духу.
У золоті подільського розливу
біла лебідка удається в діву,
пірнає в чисте, Боже джерело,
здіймає біле трепетне крило.
В Славутича очей не позичати,
щоб Божу силу річки розпізнати.
Тут дихає земля у вічнім возі
і творить рай Поділля, як і досі,
по-різному впадають в Чорне горе
Славутич і Крилата Божа річка,
голублені небавом в одне море,
щоб Україна сяяла і вічно
з подільських руж радів цей Божий світ.
-----------------------------------------------
Повій
Повій на чорну Україну хоробрий вітер.
Повій на білу Україну холодний вітер,
печаль розпороши мою.
Повій та дай мені хоч світла,
спрадавна спить моя душа, як безпросвітна.
На німоту мою повий скажений віє,
нехай весна моїх садів посоловіє.
Нехай на чорних на полях воля наївна
подивиться мені услід, бо є невинна
свобода пісні.
Погаласуй на Україні останній вирій,
бо ще помреш серед повій строкатий віє.
------------------------------------
РОЗМОВА З РІЧКАМИ
Блакитний Дніпре, вертай на море!
Між пересіччя приречене горе.
Богатиро-Славуто, верни на вир!
На час любові сонцю віч мир!
Пів-світу, Буже, між круч, між порогів!
Верни по-світчане по-вітряне доле.
Лани маячіють, шляхи за поля!
На сонці квітне розкішна земля!
Про-Світич-Дністре, лавіре сріблястий!
Твоя віща тріщино в корозіях п'ящих!
Передніш віку цибатий батіг!
Яхти на схилах, палаци крутих.
Дух-Сіяч-Інгуле, багатий калач!
Їй-бо, чудасія, скласти нам драч!
Як пити варенуху, то ти вже діяч.
Як бити попа, то ти послухач.
Чарівно Десно, блискавка серця!
Ой, мрія-за-мрія, терцям-і--герцям!
Подих живих джерелець на яв.
Звів у вільхах володаря ям.
Красо-Самаро, розвіяна Січе!
Увічнене скифіє, тихо оприче.
І миєш, і, ллєш на ласку вітрам!
На споді течій життя не ховай!
Чересло-Ворскло, розсмоктуй толоку!
Ого, розпитва, завдала мороку.
Чоло-проводир, ярмо - не ясир.
Хто при дворі, того і пожир.
Гей, Сіверце-Донець, куди ти врозтіч!
Як, жерло, не верло, поринь межиріч.
Не верниш на Київ, на Харків промір,
Їй-бо, Богородиця ходить на Львів.
Розкішна Прип’яте, ладан мя душе!
Притиша вороху кобзаре кандушу!
Пливи під Чорнобиль з Білої Русі,
Красо ти наша, хоч з пеклом ще дружиш?
Хрещатий Збруче, силоміць мучиш
повіддя Пруту, ге, міццю задушиш.
В степах Кам’янця не журяться роги,
там криця річища розводить пороги.
Грай-Черемоше, гірське переложе!
Зводь харалужні гори на ложе.
Еж, млин-колесо смерекам деркоче,
старе жорнове життя деренькоче.
Стар-Віщо-Тисо, тобі не просохти!
Світ проклинає тебе у Ворохті.
Залізні осади тебе не візьмуть.
Жваві гуцули, так й тих - в каламуть.
Марево-Пруте, чого ж ти в обхід?
Ой, як ся гучно вода хурчить!
Хто переплаче води на твій кіс,
смереки, споруди чи верболіз?
Добринь-Горинь, вій-боривітер!
Бадьорих обрів повний гармидер.
Куйовдять ліси зі дні-потічки.
Коловерть міцний, запалюй свічки.
Прориви, струмки, ручаї джерел
заходьте в Дніпро, на купіль орел,
заходьте у Буг крізь терен й черет,
наповнюйте море, по всіх уперед!
------------------------------------------------
Амурики в РАЮ.
Катерині
Повний абзац! Прикид абажурних очей.
Прикол - алгеброїдний - шал у дівчаток Абраша.
Реп затріщав серед білих пустель і нікчем,
хоча випендрони - ніщо фраєрам із Кіншаса.
Дівчатка співають гламурно свої шалала.
Ізгої розводять рожево-малинові роги.
О, рагуліссімо, - навіть і рейв без ля-ля,
під регалетто розколює примочці ноги.
Оце прибамбас! Ще й поц валютних порнух
своїй попелюшці плізоньки лиє понтово.
Чи криша поїхала, чи піпл загубив гострий нюх,
підняли Зімбабве і бембають Мамбу фартово...
------------------------------------------
Покора солодка по колу стікає в сік кольорів
зітнутих і безнастанно осанних зустрічних вдів.
Гостро цураюсь слів перехоплених у світлі брів
за грандіозним обрисом тролей – полум’я звір.
А як він шарівся, немов первозванний, від оклику сліз.
Жеврів над жертвою вільною відьмою, як вітровій.
В безмірі рим живих і двійованих з омріяних мрій
луною котилась краса несподівана – крихітних вій.
Я хочу напитися з ока цих паростків білих дзеркал.
Білими крилами з чорними цятками фарби лекал.
Звуки виводити втомленим озером з прози крила.
У постарілій стихії захопленій глянцевий айх.
Розгойдане небо з порожніми рамами грає дощем.
Від віхол прокльони, від лірики клена лікується щем.
Розхристані ребра, на вінницькій вежі батьків батіг.
На диво споруд , щогл і асфальту коханий утік.
Хай грішного схопить початок камінний, опукне від форм.
Парадоксальне про неї розкаже квітучий амфор.
Яка від енергій осада незмірна. Бодай без зусиль
наскрізно єдинна усе що зуміє літати без крил.
---------------------------------------------------
полотно не скроплене грунтом
скаламутило давнім брудом
білизна міниться брухтом
позолота остигла кругом -
цей ескіз навмисних марень
як молитва до волі німа
виявляє глибоку уяву
білим золотом полотна
чирк пера і виріз навкісний
роз’яснив рельєфний пунктир
з твоїх рис цей образ навмисний
чорно вразить душ ясир
------------------------------------
Фраєр-мажор-лицар
Пострижений на щастячко без нас,
він аж ніяк не роб і не торгаш,
з одного маху обробля Парнас,
як війло з неба падає у ластощах, –
він авізує лицарський посаг...
Веселощі , розгул, – як все контрастно.
Один по вулиці оглядувавсь з пілястр
на простолюд, де йде собі горласта,
і мускуляста, і скулясто-кореснаста…
Світиться в ній якась безстрасть…
Відважна і кирпатенька відп’ялася,
після повернення з походу із Карпат,
гімнастка заявлятись розмоглася,
- Роздратувала!!! – і не заявляється, –
знайшла із півчим блядський аромат…
У снах мажора - зведений шпагат,
її невпинно грають груденята...
У вправах-танцях гордість бородата,
як падає на килимок вона , –
у нім нуртує суміш молода.
Вона не кличе його в нічний клуб,
вона не обожає грошенята...
Ти ж - розважай усіх її подруг,
і посилай їй цяночки для вух,
лишаючись персоною нон-грота.
------------------------------------
білі хризантеми
потануть в роях хризантеми
як ожили в брудних очах
під делікатний спів гієни
занепритомніє монах
а серед стукоту зненацька
злетить у небеса з дахів
розбрикані черлини й цяцьки
впадуть поранені під хлів
і шквал напруги зойкне в днину
ніжне повільне тихе зло
з очима зверненими в глину
розбудить змучене чоло
і хто від скрику зойку виску
відчує аромату рай
хай заволочиться від зиску
білих мерців багряний гай
замиготять зірки зміями
тіні оздоблять галузки
і заголосить люд безтями
у круговерті трусячись
в любов непройняту зі світу
піде з орбіт зрікати ніч
закличе під сирену світлу
незмірену свою оприч
зажурені вщент хризантеми
всюди запінені в крові
пісні лункі під шал антени
освітять доблесть у тобі
незмірену з шалених ликів
веселку і кришталь волошки
закрутить коло тихий вітер
жаринку у сльозах ворожки
розріже острах блискавиння
знетямне окрик від напруги
і зрячих зачарує сила
звучань од молодої фуги
це вже світанки божевільних
геть тло на катафалк до мошки
без ліктів без емоцій вільних
моїм очам усе це попіль
на волях душу забуваю
кладу свободу на духи
думу поміж халеп заграю
орлам легкої бандуги
-----------------------------------------
Тихомир
Почуєш похололе серце – очі в землю.
Похований живцем широкий світ в душі.
Свербіж на розум, омані муку мелю,
щоб почесались язики дурних.
Я вийшов на кордон – дмухнув луні.
І чого ж я ще жду, і з чого мої муки?
Всипаю перцю стогонам душі,
і чешу ребра тим, хто ліг на луки!
Чого вже нашептало вісім баб?
Мій біль без відчаю, пекучий, як отрута.
Для чого ж я так жадібно волав?
В собачій шкурі залюбилась рута.
Прийдешній вирло неоглядний з гирла,
тобі і ворон кісток не заносить.
За ширмою кумирня ляси точить,
неоковирне благородіє в тирлах.
Запирханий під пудрою ромашок,
мирщаві гризуться і лізуть прямо в очі.
Пошукати актрис серед легких комашок
і в голову не прийде серед ночі.
------------------------------------------------
ПАН
пророче яке яскраво виражене світіння
це крихітне скупчення воістину визнане
хоча харизматичний діяч при поганому джерелі
в необладнаній державі сильніший ніж світло
його звук всюди проникає променем
має все за власним бажанням
в присутності його немає залежності
від вищих речей які залучають нас до світла
він не обмежує нас у досконалості і у витратах
пан живе чесно і не панікує у втраченому часі
не вкладаючи в це сакральний зміст
зокрема пан втримується своїми вчителями
творцями перетворювачами величезних енергій
пан може замовчати як плідний оратор за промовою
бо малюсінький пан стимулює до безлічі дій
без сторонньої допомоги пан здатний
до віртуозних польотів на великі відстані
його влада проста без особливого прагнення
тільки частка його влади ретельно виконує свої функції
тому пан організований і строго підкоряється
суворій дисципліні і діє без втрат і без жаху
пан повсюдно створюється живими душами
за допомогою знань що невідомі підлеглим
захоплює примхи і опирається на розмах крил
літаючих грошей під час спіритичного сеансу
з посидючими і старанними у всьому вченими
що без премій стиснені і чутливі до гідності пана
-----------------------------------------------
МІСТО НАСАДЖЕНЕ НА МУРИ І ТРУБИ
Ранкове небо переповнене гіркотою.
Неначе випадок, несоромливе, нідерландське,
товстозаде дівча зворушує липову стеблину
на дорозі лярвує і жде, точніше задкує,
уздрівши знайому пропажу кохання.
І раптом вистрілили прямо в її лице,
вона співчутливо заглушена
дзвоном розбитого скла,
по якому до широкої садиби
крокує вчорашня розпорядниця,
язва громадського салону краси.
Розбита краса придорожнього коттеджу
ніяковіє перед розваленим мерседесом.
Реклама Ельдорадо відображає страх в діамантах очей.
В грудях дівчини раз у раз задуха,
не може промовити жодного слова.
Її панство життя урвалось на мить.
Либонь, шапокляк наїхав тарадайкою на жайвора,
за хвилину учадіє мадам Батерфляй,
яка не очікувала таких банальних вітань
від свого файного товстосума,
а зранку намріяла свавільний поцілунок.
А згадала, на днях чорна кішка перебігла дорогу.
А бач, шишак взяв її на гачок, і уперто знущався
над її вибагливим внутрішнім ахом смертника.
Не втямки тепер чути самурайську цикадку.
На нього, банкіра, в ночі наїхали збунтовані брокери.
Розбили лобове скло нового чорного мерседеса.
Нещасний по-новому затупцював перед нею,
аби повністю підкорити собі, промовив:
"Я дбав про їхній добробут.
Я мусив примусити всіх на грішок,
а зустрів волоцюг".
Вибравшись зі скла,
самобутня викаблучується
перед розбитою вітриною марнотрата,
розпихує серйозні блиски свідомого личка у зморшки,
закусила вуста, в очах бородата кішка,
у тому й то справа,
що комерція, як вирвані роки життя,
шматує душу на частини.
Аж ось не витерпіла, в татарських очах
збільшується розшматоване кубло душі,
розвіюється світанком,
чудеса в решеті, чортзна що таке,
як вчора зітерте з лиця землі тіло посатанілого буржуя.
З ніг до голови оголена в ранковій уяві
озвалася на його розшук інтимних втом.
Раптово обірвала отруєну душу,
розкриваючи невідповідність дотепу та хитрощів
зневаженої од самого початку життя,
прагнучи окремішності,
ізольованості від грішних ідей.
Ранкове низьке небо переповнене гіркотою,
нецензурно занапащеними червоними краями,
укупі з чорними полями та зеленими ковдрами
рознеслося над розбурханим містом,
тіло якого вже насаджене на мури і труби,
тіло якого тремтить напруженими
хвилями обездолених мас.
--------------------------------
розводжу слова
розводжу слова не ґвалтуючи мозку
в них бачу явлення з перевесла
оцих віршів вже притлумлену гору
звитяга дзеркал в калюж ах з ефектом
творить мистецтво осрібнених мар
кумедна мана щедрить пустелю
бачу в мережанці білу оазу
вершника бачу і предківський неруг
літня пожежа випалює трасу
тисну на газ все ’дно вабить вершник
це скаче кінь лишаючи пляму
до спраглих вуст підношу флягу
я скрізь тут вгамовував твою спрагу
сонце спадає на листя весняне
жене помаранчеві квіти повз берег
чуття амальгами шкребе моє серце
мене споглядає нове кубельце
і тихо ховається риба в озерце
-----------------------------------------------
Немає коментарів:
Дописати коментар