ЯРОСЛОВО
здорово слово
слово оново
шолом слово
слово осново
отчо слово
слово покрово
творослово
родослово
вогонь слово
вольнослово
в одноголос
хор стоголос
слово солом
хором слово
світлослово
здорово слово
---------------------------------
Лицар
відчуваєш плече моє
на усю губу приголомшуєш
на широку ногу ці розкоші
впала манна небесна на голову
так налили по вінця раю
скільки цього добра
на умі собі маю та знаю
збивши клини на сьомому небі
піднімаю на силу цей камінь
а на серці коти шкребуть
а життя на одчай божий
як написано на роду
повним голосом ласе
як ніколи на курячій ніжці
я стою на краю
чому грію сонце в пазусі
на дурницю вірш піднімаю
на цю вудочку треба попастися
як і вус треба ще намотати
геть тримаюся на волосинці
на виду усі ці заставки
і на віру моя вага золота
кому треба на бога взяти
тому в рот потрапляє лода
набиває лихом кишені
і які танталові муки
морозцем поза шкірою ходять
масляні береги на підошвах
баранів із новими воротами
зустрічають Байду на ношах
що вернувся знятий з хреста
наче муха в окропі живий
і на голці чиста душа
мов рукою знімає мій біль
вільних слів і розпук
я кусаю лікті собі
щоб курити оцей фіміам
ой нелегка копійка мені
моя легка рука тобі
щоб не вилетів в прірву
як я
----------------------------------------
Вінницький хлопчик шифрує себе у генделиках.
Це щось з хокку, де малюють графіті очима коханих.
Я спіймаю тобі найкращого в місті метелика!
Я знайду тебе в травах в канаві, як убогий в апартаментах!
Ми ж уміємо обопільно спотворюватися в ніжні словами,
Жестами в міміці переганяти гарні й стрімкі поїзди ...
Хай якась перфострічка з очима невинно айловими
друкує у чаті: «Сергійко! Миленький! Ми ж – на ти! »
Так, це ми на зв’язку за метою до музики часу відсталого.
Хто - наріжний і сильний. Ми лише – як ніж у собі.
Наші мобі приймають ночами всі рівні від сталого,
Так що звуки мігренні вранці звучать як наложниці у тобі.
Я люблю празький торт і вівсяночку з лівером.
Ти за звичкою п’єш оцю коку, як гарячу кров, на швидку ...
Ти, дівчинко, захищай свого хлопчика , що став уже хакером
І, як торбу, тягає з собою гематому у мозку ...
------------------------------------------------------------
* * *
Вітер виє замороки.
Цей кленок з Карпатських гір,
наче факел з червотоків,
покленив сокілець - вир.
Рокіт, цокіт на майдані.
– А бодай, немає їм часу. –
оце так я зняв кайдани, –
в цій халепі – стільки сказу.
І легкий на все цей Ян.
Хижі – змії вирлоокі
прямо стрибають із ям
пращурів – на лежебоких.
І літають край води.
– Киш, з лігва мого кентаврик.
– Киш, під кайфові флоти.
– Та не сіпай мене гаврик.
--------------------------------------------
ГОЛУБИ ЛЮБОВІ
Вкупі з останнім дай мені страждання - бо не встає…
Амбіціями двигають бацили в запітнілій пащі…
Ти вкрита свіжим ґламурним лаком - таєш…
Від нехорошого життя хіба що несміливих кращий…
Кола невдач усе-таки минули
і рештки прикрощів міцно зійшли ногами
на грішну землю…
Якось між нами пов’язані суцільні тіні
звірословами і спрепаровані під руки витяги речей
і згори вниз ми падаємо вкупі
на тло безкостої метелиці фантазій…
Закохана (о, Боже!) прозирає крізь щільну,
шорстку, сувору шпильку , я вкоханий -
а ти з клінічним підлітковим шармом
кладеш в могилу жар моєї долі,
малюючи в уяві зайця, лиса, курку -
перелік звісно – бо я втратив мрію -
у протокольній книзі танцюриста,
бо я - істота-ікс і не душа, проте натомість
гойя романтична у старомодній троялиці
летить з під’їзду ув тло зухвалої бабусиною внуці,
що маму, мов пумицю продавщицю, виглядає
неначе принца білого у товстому костюмі ,
в лакованих туфлях на східцях,
і той міркує і вирішує покинути її
не після третьої сур-ночі ...
І я, не маючи вже сили
спускатися по сходах вниз,
переживаю непотрібність дико й щиро ,
і відкриваюся до всіх
в своє старе вікно,
і викидаю з нього на балкони
черстві батони голубам любові…
----------------------------------------------
Волохата прелінивице моя.
Я втечу світ за очі від тебе!
Найсвятіший гнів, - ой, що це я!
Найодвертіша іскра в очах у тебе!!!
Береги зухвалі без озору.
Масляні на вигоні князі.
Хто отак злітає прямо вгору?
Найодвертіша земля в грязі!
Ой, ти знахур, по коліна горе.
Луснув голос вітру тут і там.
Мертва муза вийшла на все море.
І пішли молочні ріки нам.
Ей, масні слова! чОго - ти?
Подивись на мене, - ти моя.
Втелюшився ідол: пише ноти.
І стакато, і легато - з гопака.
Тільки й долі написать абзацик!
Найодвертіша іскра переконань!
Я втечу від тебе, мій матрацик!
Плахточка, старезний митрофан.
Ловко напускати людям ґави.
Як не взять на ґлузи дурака.
Кендюги вулканів повні лави.
Аплодуйте, світ - моя рука.
Ой, щастить на вільну руку слави
накрутити вуса козаку,
щоб овація крилатої мурави
дарувала тріумф дураку.
--------------------------------------------
ЗНИКЛИЙ ПАСТУХ
волочився по тюрмах і руки йому повсихали
сам собі не повірив як світло на роки наніс
подивився на тітку припавши і цвіллю і мари
врятував помилково посіяні мальви і віз
вітер полум’я збив і привиджує світ свою душу
повилазили очі осліпла скажена зоря
перебила гудіння від розпачу пестила ружу
дна йому вже нема бо його вже давненько нема
----------------------------------------------------
ПЕРШЕ СОНЦЕ
прив’язав я химери і тішуся сонечко сходить
в запашному морозі закрапаний вічно в росі
криву ніжність торкнув і зі сміху вимерз на возі
і свій рот розтулив і трикутником ніс пригубив
не така вже й близька кривувата і повна шаленства
що зі мною жартує немов з однокровним життям
ай дитяча печаль тихо диха в лице і даремно
перекошена доля розплющує жах від звитяг
---------------------------------------------------------------
вона безумовно має свою ауру
її простір приваблює
мене як чоловіка
неповторним запахом
степових трав
я перш за все
кохаю її за
відчуття свободи
вона не зносить наді мною наругу
тому я звик покладатися на її ліричні сни
вона понад усе шанує гідність
поважно ставиться до моїх подруг
але не дає їм ображати себе
напевне її ніжна енергетика слова
це свобода вибору самої себе
незважаючи на тяжке поранення
юної душі одержане на тому березі
її цвіт розкрився як райдужні квіти
її прагнення помножили глибоку мрію
про тривале ув’язнення в коханні
це справді підняло її душу на повен зріст
адже тепер у її лірику ніхто не втручається
------------------------------------------
* * *
Все навкруги не стоптано стежками.
Все навколо оспівує комар.
Червоні яблука звисають на паркані.
Янтарного намиста каламар.
Горлає мати десь там, коло церкви.
Моїм очам весь світ навпереверть.
Все навкруги здається лиш концерти.
Все навкруги іде під шкереберть.
Циганські душі, – побрала б їх трясця! –
Зчинили на галай-балай свій рай,
І нудять чудом спійманого зайця,
що драпака дав у зелений гай.
Розчорносивіли очей опуклі кухлі.
На очі впав туману сивий лей.
Все навкруги здається не по суті.
Все навколо в тумані сліз ночей.
----------------------------------------------
ЗІРКОЛИК
вселив сноху-любов з чадрою прямо до айлав’юги
і витязя-зятя з чередою вирядив суддею до п’янюги
склав першого флірта без ювеліра з золотою рибкою
зі шкаралупи виповз на памороки і паную зірколикою
ой влип вампір з кісткою випотрошив сім’ю банкіра
перелітний птах задрипану ципа-ципу витяг з антиміра
од душі переповнив чашу лихий і смикає квітку у пущі
од тобі й маєш мордобій шантрапи у мілкуватій гущі
от тобі й раз лебеда з лихвою під віночком луб’яні озори
одним миром мазані кума з культею вирили ломові комори
нічого собі очима пострілялись ноги на плечі і гайда під стріхою
зі страмом давати дуба усім тещам разом із шельмою Вікою
а ну його зовсім з його проймою Пріською-тамадою-лайдою
хай їм очі полізуть пихою і падають духи марячи лабайдою
-------------------------------------------------------------------------
вставляв ці башти місту в автостради
і то так все-таки усім придав смаку
на арт доріг пододавав витрати
ще й вивернув всім гроші з гамаку
стовпи і транспорт втулював у рами
вирубував азартний всесвіт стін
сідав і правив куб для влади-ради
ледь зводив економію доріг
враховував урозкид ієрархії
тетрархію бульварів тротуарів
врізав розкидані квартали між базарів
влаштував в підвалах ці кумбари
впроваджував тераси всемогучих
збирав стандарти в мартопляс краси
і місто врозумляло всіх неймущих
на щирі посмішки з іконостасів злих
сакраментальне сонце панорамне
живий сомнамбул бачить диво-сон
красо цих башт за сходинками що
вирує без обмежень все рекламне
нірвано башт сакральних і натхненних
аксесуар гірлянд і пропаганд
нам місто-рай орнаментує шарм
в асоціаціях ансамблів сокровенних
під новий браузер із драйвером на гранті
я вирвав час з халеп з усіх віршів
і хай їм цур вертепи мережі
танцює місто я сиджу на "Кванті"
-------------------------------------------------
ГАМБАРАС
Всюди зелень і русло горить як калач-гелевач.
Ша, кажан! Рій вистежує панцир над Бугом у латках.
І по вінця історій, – який жах, який іще отут ланч!
Вірогідно в цей час червоніє на гіллі краватка.
Я рік тому отут троякий творив зміє-риб.
Як ще чорним крилом буянив джиґун і негідник.
Бджіл бурхливі вур-вури прокисли, аж гелій став диб.
І на пір’ях усе шаленіло, неначе болгарки напірник.
З Бугаєвого струму – а не розум, як страта, тс-с, тс-с!
Гов, у тюрмах не сморід – в гамак стрибаючі ляльки.
Фе, гнуздаті тини, поялозять їх житом чини.
Вва-ау, дуля і гуля над містом припухла, як яйки.
Габаритні вогні з ланцюгами стирчать із землі.
Лоскотять і галчать, наче відьма на прянощах літніх.
І вунтує галіма гульба іномарок, коли неземні
вантажівки вгамовують в автах імовірно, бездітних.
Мармурові кусочки народжених лав від геном
міцно сплетені в чешки, ге, з гарнітури цей гембель.
Шаноблива весільна краса. Ти в сережках, на шиї ЕОМ,
і коса до плечей у оздобах, мобілка, як дембель.
В’язне радість рінгтонів, заводиться ледь, - ай, йди геть!
Осьде в латах палаючий вірш, отак гейзер купає худобу.
Ей, кричить джерелом тихий віл, молот жебрає ледь,
І спира на габук, і чого цей ларьок, їсть цю здобу як знобу.
Наюродились шумом всі нутрощів. А-агу, пузані!
Набродилось вже воло. Го-го, черевані горбами!
Голяки-добряки із безодні. Галама розмазні!
Дурисвіт, гей, потвор-дармоїдів, галацюг із бабами.
Гандж кишить на базарі. Галасують данину варягам.
Без монет не хитрує лиш клопіт, однолітків пне.
Гамзонули набридлі шари. Прив’язали до тулуба тачки.
Мнеться, возиться, борсає той, хто бурчить на все зле.
Мастака обступила шкапа. І кинджали дратують горня.
Загорожі гаплик, під гаразди, сорока загаргала в хмарах.
На прийомі розбита гара, вона повна вірмен й кон’яка.
Он там, чвара, якийсь генерал чепуриться на свахах.
--------------------------------------------------------
ліричний цикл
* * *
Кладіть потрібне, мені час,
я на той світ, і слів не треба.
Замкни мене, земле, з нещасть,
Замкни мене у плетив неба.
Не хочу жити від зурочень.
В сорочці я – з ниток полинних.
Піднявсь на крилах долі олень,
І залунав голос орлинний.
Хай кличуть долю розв’язати
червоний пояс – калиновий.
Перетікаю в звук, щоб взяти
Благословенний дух кленовий.
* * *
Скриня долі пішла по світу.
Скрипка мала згоріти б давно.
У зеленім повені квіту
Вигас комин живої райволь.
Весняні пострижини всупереч
Роздягли відчутні бульвари.
Не що інше, проси ненасупереч
За найвищою силою кари.
Житнє дійство – дитя на порозі,
Очепилась ладом вагіниця.
Хороводи за сонцем на розі.
Де той світ – щоб дитині погрітися?
* * *
Самонавіяний в дрімоті
сьорбає вінницьке пивко.
Володька пише в позолоті
Ікону в стилі рококо.
О, сатано, під ідіота!!!
Яке божествене сусло!!!
Гніздечко рідне, вічна цнота –
його священнеє русло.
А чи тобі байдужа, мертва
остання мить твого буття?
Чи це жива самопожертва
душі безсмертного життя?
Не пиво – ллється кров усюди.
Які ж ікони на крові?
Боги мальовані. А люди
Вічно живі… Вічно живі?
* * *
Мандрую з майдану під жорна життя.
Там грав фірмачам – радів обертасом.
Там за парканом злітала на днях
Земля, що з сонцем завжди йшли разом.
Була усмішка, як Божа душа.
І падала біль, зачіпала ослінчик.
Розчинене небо, мрія густа.
Лихо – з-під жорен. От вам і живчик.
Я грав жорно-кола, від дива такого
Позаприхмарились сиві тополі.
Гей! Чорне черево! Ген косогором
Затишне курево жмуриться в полі.
Мрійнице, долю ціпить просити.
Налякані тримають волю у роті.
Вже пуп’янок білих магнолій - на ситі,.
і ринви співають приємні тривоги.
Буханець з’їдають діти несхожі,
Шкуринки викривлюють їхні кишені.
Піднявся над куревом білий мірошник.
Один Байда знає, як діляться жмені…
---------------------------------------------------
Немає коментарів:
Дописати коментар