Рептилія в душі
під гуркіт одержимих кораблів бачу вітрила
за шаром вимиває біль очей незрима рима
блима фонар це грима блискавиця невловима
ой невмолима біль зборимих мавп з Єрусалима
поплющені осколки б'ються об каміння
і невдержимі хвилі спінені на гальці Рима
сліди флотилії своєї збираю у житах я
розкрилилась рептилія чудило світу трима
Довідка:
В кінці 1920-х років професор Ілля Іванов проводив досліди зі схрещування шимпанзе і людини, але не досяг результатів «за »чи «проти » цієї гіпотези. Досліди повинні були продовжитися в Сухумському зоопарку, і навіть знайшлися жінки-добровольці для осіменіння спермою мавп. Однак через арешт Іванова в 1930 і подальшої його смерті в 1932 році експерименти були перервані.
-----------------------------------------
КАНАВСЬКІ ПОРОГИ
Південний Буг тече мені на зустріч.
Тремтить вода, швартуються пороги.
Я від душі отямився у Бузі,
втопив себе з великої дороги.
Ліс навкруги, березові діброви.
На скелях, на гілляках вік тремтить.
На вигоні пастух гонить корови.
Валун Негоди біля Бога спить.
І не знаходить собі місця Люба,
і не встигає навіть рота скрити,
як виринає з дна русалка груба
у золоті плечей, у свиті.
А з кладочки стрибає дітвора,
І молодий рибак виймає сіті.
Так саме добре те, що є цей рай,
який Канаві дивиться у вічі.
---------------------------------------
Від нових сліз
пішло вітрогоном
грім трохи розбив
злий гін і і всім хором
живих підживив
помимрив при світлі
у сонці щось є
вловивши з докорів
вовчий дощ йде
зробившись тихішим
скромнішим вогонь
чого ти Миколо
принизив огонь
хто дном догори
живців зворожив
в кориті дригом
нам лихо нажив
твій пих і твій голос
чого в сто колод
сліз моїх колос
поки що як поп
промокло крило
ото й з пліч без волі
високо кропить
щоб гоїлись болі
зич відь хто цей вій
чи сич а чи сміх
бо в поті облич
розгвінтчали міф
від нього говориш і ниві хороші
бо совість з вівсом не сіють пороші
дощ злитий до ніг твоїх аж під поріг
під клич і під зойки розвтілених міст
то клич до охоти під виски солодких
доки ці хлопці оділи сорочки
і в ложці води не втопили добро
одні тільки крихти в чорнилі і зло
цілком можливо що втоплять всі сили
і скорчать обійми як злидні просили
під боком на личку похмільні сиропи
і ніс божевільної жмурять жопи
чи втома болить чоловіку неробі
до нових віників ці війни і зводи
отож бо з дітьми між горби йдуть дуби
там стрінуться очі причини й журби
під боком є тільки хліб і сіль –
йди поговорим у вічі біль
щоб віл зі злості з річки не вийшов
а лише ревів до тих що з могили
нас розтопили в світлиці і в хвилі
з живого сміху під вітер тичини
-------------------------------------------
Пегас і Муза
Пегас і Муза у серці митця.
У них висять на гачку гречкосії.
У Музи зійшла дурниця з лиця,
коли почула, як мрії косили.
Де – вхід, а де – вихід? У хащах плюща!
Ні з цього ні з того в штиблетах Муза
дає пресмачного поету ляща,
аби не дати смачного гарбуза.
Пегасу правдою служать хоми.
Їм бачаться зради, агресії, вбивства.
Глузують з життя, складають томи
та витворяють небачені звірства.
Тремтить, шаленіє Пегас від вчинку!
А що? Вавілонське стовпотворіння
в пахучій гречці не знає спочинку!
У лапах Музи вся силу творіння.
Чого боїтесь, зірвіть Музі голову,
бо ще зарегоче над тими, хто рюмсає!
Життєва наука словесну полову
не запалити, Пегас все подужає.
Первородяща ; на ладан ледь дихає.
В гаю Пегаса Муза дасть дуба!
Там, де ще цідить вірші беззуба,
держить сокиру під лавою груба
комашечка Буза. Їй-бо, самотужки
пукає в кишку реального світу,
щоб у халепі Пегасові душі
шукали схованку тиху і світлу.
Не скигли, Музо, душа – не шалава!
Пегас піднімається над деміургом.
Над Бугом-рікою на крилах підняла
підкову, махає нею подільним лугом.
Чортів невгавущих, зганяє на вежі
іроній Адоніса. Без церемоній
навіює мрії тим, хто ще з вежі
ллє чисту воду на вічні півонії.
Це вчора потрапив Пегас у лабети.
І з буйної гриви скинув мотузку.
Опівночі так, як треба крайнеба,
пошився блукати в Країну безглузду.
Сховалися крильця Пегаса у саван.
Підкову скрутили в баранячий ріг!
Блудним синам роздмухують ладан.
Взяли римачів та поетів до лігв.
Ось, Муза впіймає Пегаса за гриву,
як Біла ворона, літає без впину.
Тепер Муза цілить у груди поетів.
Бере їх за жабки, кидає у піну.
Так, що баглаї без сьомої клепки?
Без пари з рота ви Музу приперли?
------------------------------------------------------
Пані і ловеласпані зачіпає аж так серйозно ловеласа
імпозантно підсилює у нього любов і те
що не може бути тільки пусткою в душі
живішим і ще ніжнішим в інтимі не станеш
а чи випаде тобі доля первинного кохання з половиною
щоб аж туга бралася нутром за недостаючим довершенням
а це без якого я така пані себе не мислить за ловеласом
а це які благі інсинуації нещодавної вагітності
а це що після ожирілої від розпусти пози ти впадаєш в блуд
я зі своєю інтимною суттю саме тобі ловеласу даруюсь
щоб ти чув мене і спілкувався з авторкою лірики
щоб кохав і не спохаблювалося придуркуватою лексикою
ловелас голосно читає заклинання на звороті шкіри пані
вона виривається з його рук і рве цілого аркуша з лірикою
ти не переживав мене особисто тому не читай мене
-------------------------------------
Парадокс “чистого аркуша”
Я живу не там, де в межах кордони.
Я лунаю не там, де палає зоря.
Уявляю, як церемоняться купідони,
коли мій звук перегорає.
У просторі відлунює сила озорих.
Відновлює звуком настрій душі.
Коли я, безсилий, можу узорити
свій тихий мир, мій світ - узвіз?
Не звертайте уваги, звук - бутафорія.
просякнута мажорами та мінорами.
Моя іронія - фантасмагорія!
Мій світ наповнений гармонією.
Я тихо виповідаю свій світ.
Колись я грав у вільне життя.
Вітався з тим, хто звільнився від
решти, і привітав мій світ без дна.
Тепер кам’янію посеред пройм,
не маючи права на силу волі.
Блукаю у мовах, де тихий нейрон
дарує свій сполох усякій долі.
Здається, ми не визнали волі,
коли тут гралися на перекинчиках
у контрабандах, у кланах Вакули.
Так, пам’ятаю, себе озивали,
і обертались лицем Базавлука,
спиною – на заспаного мамлюка,
і хмукали духом на муках,
бо мали велику силу на звуках.
З тих пір неприкаяний голосом
постійно мандрую від вікна до вікна,
від сонму до сонму, від рогу до рогу.
І зупиняюсь, не може йти далі.
Мене питають: “Чому я тут став?”.
Я питаю себе: “Де сили поділись мої?
Не можу йти далі”.
І тут виникає, сивий старець,
і зауважує : “Погані справи.
Якщо вже ти зупинився тут
не можеш йти далі і далі,
то загубив владу над духом
так будеш стояти на цьому місці,
немов жалюгідний камінь,
якого не можна вгору підняти.”
Невже моя мука з мертвого звуку
не знайде сили живими словами
дивитись на сонце сліпими очима.
Іди геть, муко, своїми шляхами
у живосвіт!
А я не піду, а буду мовчати:
“Це – Я; а ця гора – теж Я!
Кожний камінь на ній – Я,
кожний кущ – Я, ущелина – Я,
джерело в ущелині – Я, русло струмка – Я!”
Тож геть, іди, своїми шляхами
туди, де в межах твої кордони!
-----------------------------------------------
Віртуальне життя
Я зміг вивести штучну
віртуально живу істоту в комп'ютері.
По-справжньому його життя зародилося вчора
у атмосфері накопиченої гугол-пам'яті,
завдяки синтезу надто складних оболонок байт-генів.
Під час перезавантаження в процесорі
трапилося кимось змодельоване переривання.
На моніторі я побачив велику
віртуальну кулю сутностей,
об'єднаних загальним для всіх нас
поняттям "Жива сила", і став пропускати
через його середовище віртуальні промені.
Незабаром первісна віртуальна істота
плеснула ритуалами сенсів в глибині монітора
і стало темно-червоним від вічних ідей
що дістали біоенергію живої істоти.
Віртуальне і невидиме по суті життя
знаходиться у дусі привиди, який сьогодні отримав
перше серйозне поранення своєї тривоги,
в результаті чого з нечистої сили
глибоко вийшло принизливого сокровенне Я.
Вважаючи таке блаженство за щастя
Істота стала вищою метою життя для всіх інших істот.
У першій інтелектуальній сутичці цей живий
виборов ідею внутрішньої свободи
і її повну незалежність від зовнішнього світу.
Хоча одвічне питання "про сенс віртуального життя"
до цих пір не вирішений двома суперниками.
Після сутички стало відомо, що невідривною частиною
нечистої сили, стала ідея існування
ізольовано від своєї внутрішньої свободи.
Яке ж тоді глибинне свідоме "Я" у цього маля?
Яка провідна сила вивела його до живої психіки?
І до цих пір залишається багато неясного
у збагненні цілісної картини
життя нової віртуальної істоти
змодельованого в моєму людському
уявлення про самого себе.
------------------------------------------
ПОЛЮВАННЯ НА СОНЦЕ
на любов до Вітчизни
вивершують охоту
однак ухиляються
під голим небом читати
вірші мертвого генія
вони перемагають все
а хто зроду не бачив
видовище привидів
де карають на смерть
приховані розчарування
де закликають міцних духів
віддячити тим самим
де дарують повноліття
невільним зекам у літаках
де завивається
під гаряче серце молитва
що вперше прочитана
під голим небом
дурний оратор
підкреслює привида
диви сміється
веселка над хатою
так цвіте у наш час
плямисте сонце
------------------------------------
Немає коментарів:
Дописати коментар