Поезія Сергія Вінницького: вільні поезії Сергія Вінницького 2005-2010 рік

Вважайте, що у віршах живуть слова творчого
народу України.

Аудіо творів у виконанні автора
https://www.youtube.com/watch?v=nPcxKFvKPZM

Збірка абсурдних поезій. С. Негоди .Опудало.
https://ru.calameo.com/read/0050319912b3c8c5cdb20

Збірка бойової поезії 2016-2018 року. Просторіччя
https://ru.calameo.com/read/005031991e7a3226f4661

Збірка громадянської поезії 2019 року. Дозорче
https://ru.calameo.com/read/0050319919996061e249f

Збірка поезій групи "Лірики Т" 2010-2013 рр.
https://ru.calameo.com/read/004544877f2dc92a26710

Збірка інтим-поезій 2019 року. Флірт і флер
https://ru.calameo.com/read/00503199121aed3651541

Збірка медитативної лірики 2016-2019 року. Жертвенне.
https://ru.calameo.com/read/0050319915890a4ae46b7

Збірка сонетів. 2019 рік
https://ru.calameo.com/read/0050319915231ec15ae40

Збірка афект-текстів 2020 року. Фоліант стрімера
https://ru.calameo.com/read/005031991b51d8f2f8a07

Збірка транс-текстів 2020 року. Золотайво
https://ru.calameo.com/read/005031991305b49ed9c57

Збірка треш-текстів 2020 року. Ореол.
https://ru.calameo.com/read/005031991439b9305d526

БІЛЕ СОНЦЕ

Веселку малює дощ.
Скрапує біле сонце.
Викупав верболоз
неповного повне денце.

Тихо в моєму саду.
Ріже рибу дівчина.
Липкі тріщинки рук.
Червоно біліє вичинка.

Минає лихо повз яблуні.
Вітер шматає стару.
Жирні кетяги ягідні
брудно горять на виду.
----------------------------------

вже було так вільно по росі
походити поміж полинами
не спинивши ходу на кургані
причастившись зорями в ночі

на дорозі чорній на морозі
шаленіли від своїх же слів
вже було пройдисвітів на возі
і ніхто й ніде їх не жалів

непритомним не дали молитись
хто в душі тоді не шаленів
чи було так вільно по росі
походити поміж полинами

не спинивши ходу на кургані
причастившись зорями в ночі

------------------------------------------

Без честі, кволі духом, неприкметні
взялись за "діло" мого гаманця.
Не пріть тумани в очі сірі свекри.
В жорстокості живих - правда ягня.

Ні в п’ять ні в десять повставали судді.
Балакали, хтось лопне на вогні.
Ні в сих ні в тих розгублені події,
хоча могли скупатися в крові.

Гнобителі мої, вдивляйтесь в моє грішне,
всує шукайте жертву не в собі.
Розвідники, низеньких не існує!
Здобута жалосте, не зчуйся! Падай з вік!

Блищать вогнем розчарування сльози!
Не відсапніться після каяття.
Без честі, кволі духом, неприкметні
зіграють "діло" з мого гаманця.

Карі містерії всеусичів, вседужих
перетворили грішних на катів.
А ви примружтеcь мужні землетруси!
Горшки порожні ліплять не святі.

Без панування в нас нема свободи?
Без визволення - шибениць нема?
Вихор-вогонь, володаре Європи!!!
Запеклість мого серця не спиняй!!!!!!

------------------------------------------

Зерня
Безцінне зерня і хліб жебраний.
Тебе змолотили в пігулку для серця.
Либонь, твоя мука ніколи нестерпне,
швидше конфузія серця отерпне.
Нарешті, хвороба і біль відійде.
Тато, тато, зерня таке їдке.
Дивне зернятко злите в пігулку,
лякає від смерті, тільки відчуйте.
Розплющуйте очі, бачте, вершечки
дражливих крапель зовсім прозорі.

-------------------------------------------

Кіно «Ідіоти»

Фрагмент перший. Лихо.

Бідолаха, знаходячись при смерті, була без лахів,
чим викликала звірячу ненависть прочахлих.
Вона, ображена, закотила одному з них ляпас,
не розуміючи, хто кого любить, погасла.

Класно бідолаха підставила йому іншу щоку,
аж смерть від такої витівки впала в непритомність.
Вислухавши проповідь, біда кинулася через щоглу
і уткнулася в книгу «Чоловік перед лицем смерті».

Смерть з компресом на голові вирахувала всі букви.
А потім, як замукає: «А мене тут немає!»
І обертається, а перед нею чорний контур,
який переповзає на падаль чорного таргана.

Нахалюга! - Тарган відразу - до виходу,
а в очах – туман, і лиха біда падає без утіх.
Підпухлий перекручується всім тілом і до входу,
совається голими ногами, і плаче, що не утік.

- Я скаржитимуся прокуророві! – кричить лиха.
Перед нею з'являється бичача морда ідіота
і як замичить у відповідь: « Я - прокурор! Паняла!»
«Бик у пампасах, закрий свого вонючого рота!»

Фрагмент другий. «Данте, Бодлер, Єсєнін»

Бюст Данте танцює в мімах посеред падалі,
а глибоко сидячому Бодлеру нестерпно.
У камері божевільні в істериці читають Єсєніна.
Аргонавт, що звихнувся уві сні, читає Данте.
З божевільним оком пихає дешеву цигарку.
Колишній кульгавий артист, тремтить від думки,
що він на дуелі весь промоклий, і обтрушується.
- Фе, бля, буду, гидота! Естетика, бля, буду, зла.
З нього краплі довгими черв'яками повзуть до долу.
Непрохані гості в масках вриваються в камеру,
на даху будинки кричать візникові таксі:
- Тут, тут зупинися, за вибоїнами!
Злива в очах мелькає і гуде прямо у вухах.
Кульгавий затрясся короткими вусами,
сміючись, чорна маска єхіднічає, і хихикає .
Хтось нахиляє його гачкуватим носом у вікно...
А там під казанками парасольок в пальтечках
стукають каблуками в приворотних тумбах
фантазії Данте. За гострими боками коридорів
шмигають по бульвару секунданти Бодлера.
Спить на кріслі кішка, гикаючи на подуськаваніє
Єсєніна, який гризучи олівець, зігнувшись
і спотикаючись, наткнувся випадково на жарти,
які чеше смертник з сивими бровами.
Перефарбувавши йому сиві брови на чорні,
невідома маска кинули його у тіні тіней.
А там: Данте, Бодлер, Єсєнін - радіють.

Фрагмент третій. Згубне місце.

Припадочний тягався з трупом, де завгодно.
Йому в нужник, а нам, де ближче під шумок
вискакувати з сцени, танцювати з одно-
статевим барабаном без жінок.

Захоплені танком відразу в раж ходили.
І всі навколо підкидали швидкі ноги.
Під сморід не тушимого феєрку
припадочний тягався як-під ВЄРКУ.

На трупі все ж таки була біла білизна,
в очах якого вже не було і віконця.
Труп піднімався не з роялю а із ліжка
в паскудній ковдрі протирав очища.

Не вдохновляючись, весь білий за межею
відразу ж причесався, сподівався
всіх вирізати діток по-під шию,
щоб шепіт тарганів на спів зірвався.

З дванадцяти труп знову грав в шантані
Він весь у зморшках тут крутив все танці.
Так відкотивши вибарвлені штанці,
він роздягався і шкілетив Ганці.

Рівняв борідку, смородом смеркався.
Трупівниця, що йшла з ним за життя.
Таки вела припадочного касу,
щоб тріпотів кістками на балконі.
-------------------------------------------------

ЗИМАБіла жінка з білим квітом,
як сніжинка у житті,
білим полум’ям ллє світло
пише віхоли пісні.

Білий лебідь завірюхи
летить зіркою крізь ніч.
Білий світ у колі сміху.
Сніг згорає віч-на-віч.

Білий порох завірюхи.
Крила віхоли душі.
Я сміятися не смію.
Сніг згорає на межі.

Заховала білі очі.
І поки мені одній
білим світлом серед ночі
білий попіл білих слів.

А крізь сльози сніг не чути.
Допотопний білий світ.
Поки жити, будеш чути,
як горітиме цей сніг.

---------------------------------------

Біле створіння України. * * *
Біле створіння України.
Серце володаря світів.
І вниз і вгору – це глибини.
Моя Вітчизна – над і під.

Як та жар-птиця серед хмар,
віра-журба моя невтішна.
Легка серед ясних стожар,
з червоним серцем Біла діва.

Вінок колосся Світомира.
Відвага світла і палка.
Їй бо, сонячна сила біла!
Народ не хоче слабака!

-----------------------------------------

білі сніги ласкаво курчеряві
щоки торкають викрій ніжних вуст
двоїться обертається в уяві
час переповнений полозами покрут

замислених повік царство небесне
спускає бісики на білі вітряки
це видиво цегляне в монументі
колись оберне камінь на друзки

туманний цвіт окрасить рампи вікна
з-над Божої ріки почуєш голоси
нерукотворні хвилі вигне глина
хтось загорне у груди колоски

вологого піску прекрасний вигин
зійде на сивий вуглий деревій
і душу рукотворну скривить білий
місяць що зараз випраний у цвіль

обійме жаль сміятися на кутні
сухеньким вийде із води мороз
ти тільки не бентеж мене про сутнє
я вічний гном кожнісінькій обоз

---------------------------------------------

ПоеткаБраслет, барсетка і кашкет.
В її руках букет сміється.
В білих шкарпетках на банкет
стрижеться рижа шансонетка.
У неї шкет з власним маєтком.
Атлет. Брюнет. Аскет. Поет.
Вся гомілетика в штіблетах.
В беретик схований білет.
У неї свій імунітет
на раритет, на пієтет.
Я зняв з очей своїх лорнет.
Суєта суєта цей блеф.
В очах небесні горельєфи
хмар сигаретні силуети.
На груддях етикет бешкетів
причетних суверенітетів.
З гомілок пестяться підлеслі.
В думках плетуть її гріхи.
Очі у неї щедрі й чесні
Просто божественно ясні.

--------------------------------------

ТА ЩО ЙДЕ ЗА ТУГОЮ

бурхливий від сорому помер у любові
за те що вона може бути тільки отруєна
коли знайомиться з ним не на вулиці а у ліжку

та що не робить дурниць йде за тугою
обуреного в пустелі який множить ілюзії
щоб вдержати ще одну насолоду у вишуканому сказі

який мертвий жах розтуди ж ти його нещадного
за зиму завмерлі вуста ображаються від сліз
і рани душі знайомляться з соком граната

світ-рай з якого йде шалена постійно
мучиться з лицем і запалюється силою
сміху і саме цей позов розчаровує хвору уяву

і ніхто не може уникнути багатшої спокуси
від суму якого торується шлях у щастя
щоб взяти його з мистецтвом видубиття

привид як вирок роздягає її на святість
сміх кокетує голу пиху і велич слабку
бо в жарі природі надія в'яне від жарту

сум розчаровує всіх але минає те що нікого
не цікавить окрім живої любові що падає долі
й чахне у високому серцевому тоні

що породжує все коли не повертається світ
у путах від зради і жар мовчки бере її шкіру
яка анітрішки не соромиться кохання

вона легко пішла у землю від золотого дощу
я легко обернув душу до життя
після гарної сторінки з жорстокої історії кохання

--------------------------------------------------------

в райдузі раю

був я у раю
райським яблуком
турбував сагу
тихим райлуком
я люблю сагу
люблю сагу я
люблю я сагу
сагу люблю я
дзикучу луну
бреньком яблука
я люблю луну
луну люблю я
в затінку краю
де гілля линва
білим рай-блуком
тільки ти була

---------------------------------------

В єралашах іронійв єралашах іроній свідомості
світ вражає добром і пророком
велемовна мить від скромності
відчуває слово безоко
у поезії світ зізнання
сила сущого прозріння
за гріхи тільки шана визнання
за життя тільки благо спасіння
що є істина чуда чудесного
вир поезії втілення духу
від народу від пісні відвертої
йде від серця в сенс в мить глузду
кожне слово в подобі збувається
і виводить лірику з шуму
не зникає те що являється
і тремтить від народного духу
що слова для розуму світлого
при утраті земного всезнання
почуття в утопіях розуму
лише дійство під сміх визнання
слів уява ніяк не втрачається
голос живить надра духу
все зникає все збувається
стає тайною дикого духу

-------------------------------------

в крилатій порості з червоної темряви
приснились кораблі що йшли на дно
долати все перечувати доживати
з тим жалем вірш ой як це моторно

поки ще сиплеться пісочок у часах
гойдаюсь я на зламаній пружині
під спів хребта житомирської вії
геть ворошок заціпило в басах

ти очі всесвіту відбив по краю хати
немов на голках спиш собі на лихо
музейну річ ти зняв з хреста під садом
безсмертя по коліна тихо тихо

купив тобі й собі аршин і тишу
манна небесна падай нам на кришу

------------------------------------------------

В саду не чути богослужби,
а там, де вир – заграла дудка.
Хитаються дядьки у дружбі,
вуста їм вигинає чутка.
Понад собором густа ружа,
блатна суспіль вагомих містик.
І п’ють блакитну сажотруси
там, де мене не оповісти.
Збудися, стужо! Гола душо!
Молися. Будь-що-будь з людьми.
А ні, то надолуж чимдужче
сили, в якій не маєш тьми.

-----------------------------------------

В Стамбулі шухерили всіх на ділі.
Фінти із кажанами, вау, ікру метали.
Та, йопересете, кемарю у кабіні.
І тут кабздець, здали Багдад ці каїни.

Варганили під ірокезів білі снайпери,
ми, йохані, фігарили в імперії,
накалампоцались у блеках соцькі шнайдери,
качумилась за кекс у смурній мерії.

Та, йокелемене, згоріли всі кайфелики.
За кендюх знову смикайся, квачісь.
Качан, скажи, собачку твою квакнули.
Ці цереушники – скінхеди-сірачі.

Шугали зюзючку, зшибали і знімали.
Сканали, здриснули, здиміли, полиняли
в скотобусах до смердогонів дальніх.
Ну, шо слабо, чувак, перескрапнутись

--------------------------------------------------

вже таке виробляла в центрі імперія
на товстій щоглі стрибала вгору
їй так вже кортіло позувати в мерії
і змушувати симпатиків до позору

нескінчена ескадра легких жінок
під два рукави легендарних поразок
у дні самотніх знаходила «Шок»
і легко здавалась гераклу під ранок

а згодом палила з осердя камін
боялась коханця один на один
під гідромассажером і під джакузі
з "Хенесі" в розбовтаному пузі

а як їй бажалося рватись на клоччя
минучому щастю себе роздавати
повідкривати одразу всіх в’язнів
і пишних подруг скликати на свято

й нелегко звільнятись від першої відданості
не перемігши опору і створення
власного часу скінченого в малості
захоплено грати великим спотворенням

а як почуватись царицей під лицарем
і не втрачати себе над сонцем
і не здаватись тендітним плечем
зробити назад крок не хоче
-----------------------------------------------

Виключне право оголошувати
мені війну належить тільки совісті.
Без її згоди президент України
не може відправляти свої війська в бій.
Це записано у спеціально обумовленій
резолюції про мої духовні повноваження,
прийнятої Конгресом батьків у 1967 році
подоланням президентського вето у 1991 році
і з тих пір має силу закону.

У цих злиденних умовах існування
ця резолюція явно виконує роль
своєрідного духовного «фігового листка».

І це ще не саме радикальна моя опозиція.
Одна з поправок до законопроекту
про духовні витрати моєї власності,
що знаходиться зараз на розгляді
у ВР передбачає наділення
президента України повноваженнями
наносити удари по духовним угрупованням
та її союзникам по всьому світу без обмежень.

На переконання правозахисників,
це по суті дає усім моїм ворогам
карт-бланш на проведення під прапором
«війни з мною» будь-яких збройних акцій
без оглядки на звичайні правові обмеження.
Війна зі мною може стати такою ж нескінченною,
як боротьба з розповсюдженням сонячних променів.

Звичайно, є люди, що намагаються
відстояти свої і мої конституційні прерогативи,
але їх мало, вони роз'єднані і їх голоси
майже повністю приглушуються
номенклатурним хором інших.

Я вимагаю вивести з моєї Батьківщини всі війська.
І вважаю, що закон вже був порушений,
оскільки він дозволяє президентові
санкціонувати збройні операції
в цілях знищення моєї самооборони.
Моя вимога зводиться до того,
щоб я маю заручитися згодою з державою,
перш ніж продовжувати життя в ній.

По суті, я приєднався до числа критиків
своїх братів і сестер у правовій сфері.
У минулий понеділок направив президенту
відкритого листа, в якому говорилося:
«Я настійно закликаю вас зробити необхідні кроки
для виконання вашої адміністрацією
своїх зобов'язань і свого конституційного обов'язку
щодо виявлення моєї духовної ролі
учителя стосовно до нашої політики в Україні».
На моє переконання, це повинно включати
проведення своєчасних запитів злиденних
на будь-яке духовне життя на Батьківщині.
Хочу досягти взаєморозуміння з державою,
яка розподіляє і керує усіма моїми ресурсами.

А для того, щоб захистити себе, корінного жителя,
від постійних економічних атак
номенклатурних спецпосланців і влади,
я оголосив про опозицію і визнаю себе
постраждалим з січня 2011 року
на полях правових розбіжностей.
Я маю віру і надіюсь, що цього вдасться
уникнути в майбутньому.

---------------------------------------------

від своєї волі вмирає душа
на виклик доби у гарячці вмирає від зарази
рожева красуня сплячого Всесвіту
а вона була така вдатна до велетнів по різних закутках
її животворче румовище виходить
з уїдливих душ і відвідує випадкові сни
ось і безсилля останнього лику
вона на хвилях пручається з власною смертю
просвічує млою неторкану безвість
прямо-таки з нічого творить одкровення ясновидця
в країні садів довірені їй літають зорекрилі птиці
земля зрошена кров’ю батька у вічній пам’яті її сліз
і нізвідки взятись шаленству хоча ця втрата життя
є обряд перевтілення людини в божу істоту
це домна щоб сотворити сонячні очі божевілля
у первісному сяйві золотавої праматірі безодні
склепіння сну переповнене розписами Гільгамеша
а в мурах сновид повний світ уяви мертвих
де яскрава квітка безсмертя віддана немовляті
ця квітка у вільготі мандр вкривається кров’ю серць
тих хто виховав боже дитя для земної краси
тих хто успадкує земне царство-сад
де вільно квітує все те що віддала добра душа

---------------------------------------------

Graвокації.

Відверте шоу замилило очі елітарній прокурорші.
Вона не змогла побачити прагматизм провокації.
Навіть мала п’явка передбачила чіткі торги,
бо у зв’язках з владою є таке, що навіть п’яного цікавить.
А насправді, п’явка була "самопродажем" без попиту в прокурорів.
У будь-яких умовах п’явка завжди мала чим торгуватися.
Тому вона убила саму себе серед нас у гонитві то за одним,
то за іншим, і зовсім забула про сократичну мораль життя серед нас.

------------------------------------------------------------------

Віддалений дударик в ярих межах.
Я після сну, напоєний піснями.
Нарізно заворожений на вежах.
Очей не відвести, чудесні чари.

Роз’ярений глосарій на узбіччі.
І ти одна – в соляріях примар.
Над грішним світом дивишся у вічі,
маленькі промінці причарував.

І це не сон – бо зливи обезхмарені
у цьому світі, де примари шарили…

--------------------------------------------

**********************************
*Щодо очевидних технічних деталей віршування та творчості.

Як правило, постійно шукаю різні
лінгвістичні степені свободи в текстах
та наявні можливості
в усно-письмових ресурсах української мови,
аби продемонструвати десять основних способів
екстраголосних асонансних віршувань
із двома домінуючими голосними звуками,
а саме маю зараз такі надбання:

1){І-И-Ї-У-Ю} -екстраголосне асонансне віршування
ЗРАЗКИ:
А)звикли у світі сиві вдівці успішними бути -
https://poezia.org/ua/id/51307/personnels

Б) Живучі люди у гурті зусиль, -

https://poezia.org/ua/id/51467/

2) {І-И-Ї-О-Йо} -екстраголосне асонансне віршування
ЗРАЗКИ:
А) Чого ж ти, покров-ріко прийшло в мої олійники.

https://poezia.org/ua/id/51347/