Ікар
розхристаний кошлатий і в цяцьках
розхарапуджений Ікар стрункішає і кращає
сапун-душа розчахнена і з неї пломінь б’є
живе і очі грають коли катається на тачках
а ввечері мати обіймає розніжену дитину
хорошун піддається насмішкам гарних сестр
чистючки поважають в Ікарові кретина
затюканий мовчун не відчуває хрест
часто роздає землючкам парфуми
і отримує у відповідь нехлюйські ляпаси
зате вночі він мріє купаючись у їхній шані
втопити знайомих падлючок у ванні
вихований джигун в халупах без батька
тому бажає знайти красунечку полундру
і вислизнувши з-під нагляду матері
у фарбах перелунюється у парсунку
яка чинить сміхунам безжальні вбивства
юшить усіх сміхунок і чепурних кривдників
в уяві не капризує і змальовує дива
як ламає шиї весняним брунечкам діва
Ікар тарапунька стріляє на задньому дворі
але цього разу вночі на його мушці чарується
хитра дівчина на ім'я Еліснорі
вона його нова сусідка і собою не гордує
в міських лагунах безумна юність двох ізгоїв
безсумно збурює серця і робить їх друзями,
а фортуна кохання навчає їх хоробрості
і він будить в цвіркунці жадання любові
проте Еліснорі ніжність не пестить
вона вередунка і жадає лише крові
тому Ікара штовхає з дванадцятого поверху
і разом з ним надривається над містом
----------------------------------------------------
Невже ж отак обшарпана душа
Невже ж отак обшарпана душа у тебе,
так йди собі від бачившого холеру до дної.
З невидимого визрівають паростки з неба
ради зречення німоти всевидющої Рудої.
За банями переростання сонця у всохлу смереку,
і це щось таке, що ні те і ні інше, як внапитуване
молоко з надтріснутого старого глеку,
що ще стоїть у таємниці німотної мови.
За рудою порізаний слід землі не ховається.
Не випадково кулею летить крізь шум її пісня.
А у вухах, як від різкого сміху, здригається ...
а в її очах плаче колірна квінтесенція сонця.
Подібно до того, як дівчатко було визріваючим
паростком всередині весни з когось іншого,
так почута кам’яна баба ошаліла від рудого,
аж задихається стара від щастя страшного.
-----------------------------------------------
Світ в дії – без кордонів й меж,
Світ потопає у собі.
Мале вікно з маленьких веж.
Велика правда – у тобі.
О, невимовна музи – віра,
Добро душі весь світ сприйма.
Безсмертя - міра половинна,
якщо життя один димар.
Хай непомітні вчинки долі!
Бо що бажання без надії?
Багатоокі горе-болі,
ти – висповідуйся у дії.
Сурма лунає вільним небом,
іскрить над світом місто-рай,
немає більшого натхнення
від добрих вчинків і управ.
Твоє життя – коротке чину.
Свій рай – не міряй навпростець.
Твори відверту Україну.
Творись усім смертям на грець.
------------------------------------------
венигора спрагот
вірш присвячено РУБОКО ШО
Світ за очі ведуть тебе до волі.
Звенигора – цей перевал високочолий.
Притулок цнот геть витіснений долі,
душ обертас поштивий у доборі.
З причин інсинуацій – intermezzo!
Як інфантильна першого криївка
заграла коліщатком так, що плесом
з білих акацій стрепехнулась цівка.
Потвори в люстрах, погляди барвисті,
мандрують в щасті сорому і ґвалту.
Відверті, сутні, ніжні, урочисті
вже дурисвіти розпалили ватру.
Розкрили цноту перещеплені в раю,
У пеклі крильцями прошелестіли чари.
Я сам один,ти – явлена в саду,
течеш з-над зойків в рай дзьорких коралів.
Зрекла мене любов поміж пручань.
Так солодко зітхає у тремтінні
воля моя, від котрої ридав
опісля, як зіграв палкі хвилини.
Обвив і втамував лелійні мури.
Ніяк за волю віддалася не мені.
Струнка і повноцвітна, спрагла Люлі,
твій пояс оперезав світ Землі.
У мандрах слів дим любощів осів.
З п’янких утіх я збурхуюсь виснажно
хмаринне лоно орхідейних вій,
спокусами найдужче серце в’яже.
Медовий сік на білі перса збризнув,
І тричі вутлий дух весняних крапель
мушлинками зросив вуста, звільгнув,
зірвавши перлинковість сонця навкіл.
Я себе зрікся після ночей насолод.
Звенигори незнанні перевали.
З небесних переплетених долонь
розривом серця мою душу палить.
----------------------------------------------
ВікноСвітлотінь мазків відчуваєте в пензлику.
Як таємне грає гротеском живопису.
Хай - вікно очевидне буде безсмертнику,
що у поті чола петриківського розпису.
В арабесках глибин воскресли картини.
Мій двійник на поверхні знайшовся давно.
Точність плям і контурів в об’ємах рутини
повертають тотожностям інше вікно.
Приручаючи смерть, чорт несе всіх у вікна,
не моргнувши і оком на вежі бурлеску.
У державних поетів зазначена тітка,
котру завтра заріжуть, як коханку біднесеньку.
Я дроблю мазок під відкритим небом.
З глузду з’їхала краля, шипить, наче оси.
Мій двійник підкреслив аж надто детально
дворик мій ненаглядний без асфальтної дози.
--------------------------------------
СЛИВИСвята печаль в твоїх нарваних сливах.
Загар на сливах глибоко червлений.
Знебарвлена у сиво-синіх зливах
любов – дурниця світу, що зелений.
Віддалений дударик зважив звуком
світ після сну. Напоєний піснями
і вражений серцевим перестуком
очей не відведе, просто розтане.
А ти зламаєш гілку на узбіччі.
А я один – на пагорбах примар
над грішним світом дивлюся у вічі,
маленькі промінці причарував.
Це вже не сон – як сливи вкрали відьми.
На цьому світі я не можу жити.
--------------------------------------------------------
КИЦЮНЯ
– Сестро, чого ти плечеш? Сестро, чого ти?
– Я вітаю тебе з першим коханням розбитого глека.
– А йди ти під три чорти у свої особливі німби.
– Він тобі наговорив дурні компліменти.
– Він мені обіцяв сто пудів гречаної вовни.
– Він в зухвалій відвазі – був паном, і купався
в молочних ріках з киселевими берегами...
– Киць-киць, кицюня – вертлива киця, я позву цей
уриваний вітер, хай він будить його до різдвяного січня,
– Киця, киця, я тобі уподобав кисневу, скрипливу берізку.
– Він перший підкотиться до неї, ось, його м’ячик рухливий,
– Його м’ячик навприсядки хвацько любить стрибати,
а в голові у нього вітер – як війне, що аж на гілці повисне.
І коли струсить його щасливий песик для домашнього вжитку,
То затримає його пащу на вузді серед голих споруд пантеон,
за яким у грязь весь впаде прямо пройдисвітові в ноги.
-----------------------------------------------------------------
Сізіфе, повідом мені ціліСізіфе, повідом мені цілі й мотиви своїх ігор...
Сізіфе, ти вже хитаєшся, може тобі не лити горілки?
Сізіфе, чому твій валун подібний до двовимірних істот?
Сізіфе, чому ти з полотнами крил у просторі,
на яких видно сліди жорстокості?..
-------------------------------------------------------
Я більше не скажу нічого…скажу ще що...
попрошу всіх заходити до мене
словом подякую за кожне слово
і вибачуся перед вами за все зле
спокутувати бути щиро й скромно
скажу ще що…
ці доблесті героїв в театрі тіней
де всім так добре пошукати світ
таки вельми красиві в
складному існуванні тут і там
скажу ще що…
якщо ти зараз є приємним
і обираєш царину діток
з білих квіток Поділля
хоч поза ними… лише час
скажу ще що...
тобі поталанило чути крик
любові миру радості живих
не втратити себе самого
посеред здібних жити
по чистій совісті
скажу ще що...
від щастя душі не старіють
а навпаки поетизують ніч
щоб в серці сонце шаленіло
як вічність духозведена без слів
скажу ще що...
початок світу без твоїх надій
неповний в щасті малюків
і це нестерпним стане до кінця
і дасть прорив з усіх боків
скажу ще що…
не треба бути лише атеїстом
до непотрібних і чужих Богів
бо сам опинишся в узах неволі
власних німот і щиростей душі
скажу ще що...
не тільки чесний наживає ворогів
але і найбагатший з рідних слів
справляє подорож з безсмертям
батьківщини.
Я більше не скажу нічого…
-------------------------------------------------
керцо депресій поетесиКоли воскресло перевесло,
то скресло все зів’яле зілля.
Розплескала гротески весен
біленька терція Поділля.
За переплеском одновеслим
забутих зустрічей адреса.
Скерцо депресій поетеси
не перевершить неотеса.
Який бенеря рвав реберце!?
І ні бельбаса. Глянув зверхньо
в гербарій перченого серця,
яке нагадує поверхню
чуттів давним-давно пошерхлих
в люстерці дивом гутаперчим.
------------------------------------------
Немає коментарів:
Дописати коментар