Wіr-ші для Влада Клена і Стаса Кузьміна
Не є, нема й не може бути
зразків добра у цноті слів,
якщо бажання в раю жити
панує там, де благий спів.
Я розчаровуюсь – від ниці.
Володар світу – проти мрій.
Втекли з уяви войовничі
отруєні під власний ритм.
У лірників є ешафоти.
Смерть грає на орбіті Муз.
Не можу знаків побороти,
хоч прагну розпізнати звук.
Помста спокус і смисл речей.
Окрилити нема кого.
Безкриле – простовіч рече,
вище себе – розумного.
--------------------------------
ТРІЩИНКИ У СЛОВАХ
Зросла на крилах моя прихована любов до веселок,
Після землетрусу стрибаю на сходинку нижче – бо страх.
При сонці благотворна гроза почута, даремно скажете, - "Окей!".
Їй дарують балакучу бездітність замість згорілих взаємин.
Без грошей вчать пити чашу горя, не купуватися на друзів.
За гроші рятують блакить в очах від вульгарних дзеркал.
Дзвенять орбіти на язиках! Тремтить вишита на кумачі мрія.
За часом і камінь тріскає по швах - то крок від розчарувань!
Заломлюється кропива на ріпі – кров жертвують діти.
Вогонь стрибає в очах жертовного птаха, що кряче: "Гей!".
... Крізь тексти і тріщинки в них – можна продати душу.
Через розбиті слова можна бути нещадним. Всі – слова за це!!...
Вишневий сад творить множини, п’ючи одну горілку,
за це йому вручають терновий вінець разом з головою.
Вбите віршем тіло, а душа знайшла лабіринт Пегаса.
Маятник коханця розгойдується стриптизом вірша.
Дужий регіт дзвенить після знищення тих, хто біль.
Стихія навертає великомучеників і запалюється жива віра,
і відгукується на слова воля так, що доля тремтить.
Серце втратило сонце, що зраджує всі доведення слів.
Шторм у долі на долонях – не позаздриш моїм дорогам гріхів.
А мене не кличуть . Ніяк не вдієш. Їй - анітрохи, аніскільки!
"До побачення, любове моя". Біла сукня – у морі байдужості.
не вміє прийняти свято власних інтересів і не вміє: "спасибі".
Мені вдихають у втомлену душу, заплющивши очі, почуття.
Слово міняє вічне на миттєве, все одно безсмертя – це пиха.
Без репетицій любов розбиває серце, тхне фарфор отрутою.
Тріщинки в словах самознищуються – воля в паніці, зникають герої.
Вибийте з-під ніг раба землю, хай сонце розплющить очі.
______ __ ___________________ __ __________________
Радощі бавляться помаранчами на дітях.
Навідують світлі враження з-під клавіш.
Все натхненно базікають привиди
ділять флейту в нетрях неволі кохання.
Ще що утратам відомо? Що покійники –
випускники школи життя, і зовсім не ідіоти.
Чому все більше в мені ймовірного –
настрій мармуровий, світло прекрасне!
Чому я причина, а не джерело дитинства!
Те, що чудово палає пектораль сонця,
здається вічне щастя, – та світ, що буде гаятись!
В кулуарах казок – є спогади про приємний смак вишні.
Світло стало вічним болем в розкошах програшів.
Знову дзвони подорожчали у своїй правоті на свято.
Широким натурам – не надали привілеїв на каяття.
А кому тепер ця прихована дуля у кишені?
З будильника видно більше, - ніж бачу - таємного.
Не кличуть на бенкет приятелі, каламбурять пристрасті,
для них квітнуть крокуси спокус у саду.
Незамінних, совісте, жартів дай, - я утримую жар волі.
Відтворюю світ, що живе красиво,
однак є жертви краси, що зрадила!
За наслідками дурниць – в дорозі правди шукаю гіпотезу гіркоти,
тому подобається мовчати, непоміченим грати на флейті.
Гарячкую у безвиході від голих цифр – це підозра залюблених.
Але скільки плину довкола для того, хто не натякнув на помилку?
Цього року лаври не дозріли, тому терни стали дорожчими.
Мені великі спіралі не дають спати, а малі – у гуморі після ганьби.
Реклама ловить мережу, виняткові іскри своєї надії.
Фейсбук бере тирана гору – пунктиром по стрічці смайлів.
Немає коментарів:
Дописати коментар