неділя, 14 серпня 2011 р.

журливі поезії Сергія Вінницького

   Між білою і чорною Українами


 За браком часу - я безкриле і нелюбе пташa.
А з огляду на узгодженість рухів шістьох кінцівок
– я не поет.
Навряд чи уявляється
можливим уніфікувати себе
в цьому вірші,
я вважаю за доцільне розпочинати з себе
перепрочитувати себе,
або просто розглядати своє багряне серце
у манюсіньке вічко на стіні,
або розглядати скоцюрблений,
перелякано-лютий розжований кавалок,
який, я сподіваюсь, дає змогу скласти певне
уявлення про вашу заздрість
в період війни
між білою і чорною Українами...
Але що робити
зі мною вічнозеленим і жовто-блакитним?

---------------------------------------------------------


ПАТОЛОГІЯ!

Є такий момент мандражу…
Я намагаюсь Жадану
порахувати на пальцях однієї руки
його вірші, які я вивчив напам’ять.

Якась в нього є штука, що муляє…
Якийсь контакт… ну так, так…
Починається… Найважче!
Кому не подобається Пастернак?

І не отримав він премію… і що?
Бісівську, нобелівську веремію…
Завтра інакше не будуть писати.
Ай, я пишу у різні веб-сайти…

Саме ай, так. І вірші справжні.
Поезія не приносить гроші.
Поезія вічно супер геніальна!
Я її можу переписати на свіже!

Крім того, все, що в твір закладено,
wе вже не зламати, як власну поетику…
А це є клініка… Це моя патологія!
Я не можу з віршем читати етику.

-----------------------------------------------

Живе журба не тим, що є

Живе журба не тим, що є, а тим, що буде
Любов, життя і доля, – співчуття.
Всюди на світі добре йде у люди.
І вам поможе сила в людях бути
І привітати правду, як життя.

Велика рада миру, в храмі щастя
житній хлібець поділять на громаду.
Маю з народом вічну святу пам’ять,
Душу мою марнує чесна праця,
на мудру голову слабую за роботою.

---------------------------------------------


ЖИВІ ВІТРИ


живі вітри і вирій зірки з-під крил летять дзвінкі пісні
під мрії тільки віщі сили під рими тільки світлі сни
хвиля вітрів і трепет сили пісня пісень вирій живих
примхливо волю запалили блаженні зорі тихих віх
дивись дивись сонце з криниці і дід і баба сива біль
біліє вир світліє зримий вік волі рай не пережить
віщі пісні співають діти насущний хліб і зорецвіт
засіяні воскреслі ниви слідами горними від бід
на втіхах долі почманіли хитливі діти на ріллі
журавка світом сиво-білій йде тихим раєм вічний рід

-------------------------------------------------------------

Свіже небо

Свіже небо розрізав небіжчик.
Грізні перса захмарна бабега
обізнала без сліз. Перебіжник
запобіг безсмертям і жертвам...

Збудували взірцевий Ковчег.
На кормі зазубрили тризубця.
І зажеврів у серці колег
літургійний вогонь самогубця.

Накупив собі плебс валізок,
як розгледів переділ Ковчега.
Тільки справді житійний візок
не вість як підняв цей сердега.

Але певен завжди тільки Лев,
що з дрізок не зрубати Ковчега.
Ломикаменевий рев ніжних стерв
перетяг всіх сердег на стратега.

Візу довго жебрала Єва,
і набрала наїзниць знічев’я.
Накупила зречевлені древа,
задешево, для підчерев’я...

------------------------------------------------------------
жінки

жінки живі вишні живі вишні жінки
жінки вічні квіти вічні квіти жінки
жінки квіти в житі квіти в житі жінки

жінки білі тіні білі тіні жінки
зіниць милі вії милі вії зірниць
жінки ніжні тіні ніжні тіні жінки
білі світлі мрії мрії білі світлі

-----------------------------------------------------


На Свят-вечір
з далекого далека ластівка
піднесла з раяного вогню
з посівного плоду з білого снігу
мамин молодий коровай
на смак як яблуневий спас
а як його хотів обійняти уїдливий
і як його не зміг обійняти статний
і не утримався на пісних харчах вус
в білій світлиці в теплі та в любові
в сердешній зернині очищений
в глибині віків без спасу воскрес
від розрад та спогадів про сонце-світ
і повертає вус витрушеного з землі
і потрапляє той на стіл з шуму неба
а звідти його переносять у натовп
через вільну садибу і зривають з очей
його і йому вийшло уродитися
під вигадки карколомної флотилії
в шумі сильного вітру коли
роз’їжджається повна хата братів
і з'являються почилі духи

-------------------------------------------------

oто гоже й негоже вмерще
пробере одне до одного
бо мете помелом дебело
от воно вже шельмо холеро
розперезане горе з усього
ой моргне вогнем прометеєве
ой мелькне хвостом розбещене
посереблене поле едемне

з молоком йде й реве той телепень
що до тролей зве мене: «гей-бо»
вхопе мед ще й теплом простроме
ще й рожево змеле мережене
понесе веретено-скелетне
безперечно розверне черевом
все ж ловкенько догоне голос
все ж скромненько зведе мене в лоно

молоде не зморгне джерело
бо озерце сопе мов мертве
хоч все небо дозволе моментом
й помозоле гемонське деко
превелебне з перевеслом
зореносне побреше одненьке
переможе вогнем померхле

ще ж бо хльосне усе необмежене
щоб орел не зжер це зеренце
розперезане сонце велесне
розведе хмелем тепле серце
ой ой ой розведе скверне черево ¬¬
той то герб хрестом перечепле
бо Оверко не може без свого
що росте ще й регоче весело
коверкот в це «фе!» не пощезне
розгребе ще й розморе пекло
ще й едем онове небо

все одно перебоже всеземне
перевеслом полосне всевольне
розгребе перепере добренько
перед велетнем все безсмертне
перемне ще й все холерне
млосне гейзером перехлепче
солоденьке добреньке скромненьке
ще ж бо хльосне колос в чоло
помороче прострелене серце
дзень-дзелень
дзень-дзелень
дзень-дзелень

------------------------------------------------

якщо із цього міста складають вірш
і фарбують його під колір мого обличчя

то повна плутанина емоцій в моїх зморшках

а настрій мій став еліксиром для заклинання успіху

і вам доведеться оскаржувати свої почуття

після його прочитання у суді наді мною

бо заворожують віршем не всіх

а того хто хоче бути обожненим

і всіх тих хто віддає освітлення любові

цей вірш в мені це не менше ніж сама краса

і вже не згадаю з яких пір можу бачити її

в темряві твого обличчя

у тобі те що світить приховане у багнюці

ой тобі сьогодні має пощастити на цукерку

бо вчора не щастило мені на шоколадку

і я пив прогірклий чай і їв млинці з маслом


-------------------------------------------------

ох пощастило

мене знайшло натхнення

після згадки про китайський ресторан

де їжа була смачною

а ще ти щипала брови і фарбувала губи

коли залишалася самотньою

я під нервову музику дожував соковитого персика

ми сиділи на гострих відчуттях

і жартували невидимим джином

перебуваючи в своєму гріху бажань

навколо було зелене світло серпня

почувши тебе я відчував себе але не знав що

ти ніколи не бачила зчеплення дерев

і не чула шуму двигунів і пластику

перед штучним озером зі стрижкою кущів

і поки ти нічого не втратила у своєму житті

де повного запахів і засмічених пустирів

де джазові гальма автомобілів не замовкають

де сховався промінь ліхтаря над лавою закоханих

де лінза озера така ясна і з тріщинками світу

де вітер втрачає свою силу і біжить на запах

де всього лише за одну мить

паперовий пароплав здається лебедем


 ------------------------------------------------------------

* * *
у моєму коханні є всіляких дрібничок
як у випадку теперішнього стану
що має сенс на даний момент
оволодіти даром сп’яніння
ось розділені кімнати поза мною
посеред них дружина в пошуках
в очах палає сонячне море
розставила все і всіх по своїх душах
а я розриваю збірку поезій
мій час зазнав кари і хто був в нім
з відкритим смаком суперечок
той об’єднав всі ці інтимні речі


з шалених вражень ти – моє життя
з одного боку – явище не нове
ведеш мене у скромні закутки
де вже немає сенсу
який ритм твого серця
бо стою на порозі відродження
весняних магнолій в саду
хоча це мало кого цікавить
і ці слова видаються просто зайвими
проте квіти розчиняється
під час надміру почуттів


глибока тонна сюрних метеликів
це щире танго присутнє у кожному слові
у ніжному дотику поруху запаху
мальвіни що відкриває світ
який набагато інтимніший твоїх суничок
о ця суміш жінки в місті ритмів
уже так цілісно описана у віршах
що чітко помежовані на стрьомі
лінією танго на хмарочосі
з якого поїхала стріха від сорому
хоча це видаються просто зайвим
як стейтсовий образ танцюючого бога
що розсипається на друзки немов квітопад
під акомпанемент дзвінкого спускача
з високих обцасів по кам’яному східнику
до краху з вмістом однієї склянки вина


багато спроб перекучерявили стихію
на надмірне бажання оздобити місто
і пофарбувати його нігтиком королеви
поволі втрачаю вістря емоції
і стаю … таким яких вистачає
зрадити з тобою наразі один час
переконливо і відчутно свідчу
необов’язковим словам твою лірику
і неримовано дуже бажаю дитину
від тебе і тільки від тебе
бо спалюєш себе прутальною лайкою
бо озираєшся на точний час
граючи розімлілими очима
а вуста пахнуть опеньками з цибулею

-----------------------------------------------------------


з-під прозорих очей каверзника прорізалась сновидінь
уздовж розбитих шляхів прониклась зеброю жил
з передвоєнних крил переболіла і вилиняла голубонька
і випукле святилище степу вкрив блакитний лиман
прозорим паром пішла милозвучна сновидь у домовину
а химерна сновига гармонійно вигнулася
і понеслася зурочена зелениця-вирлиця у всій своїй волохатій красі
її трепетна розгубленність перетворилася на свіженький вітерець
метка уява дівулі зухвало зачервоніла на всеньке мариво
неймовірно бентежне метляння оточило водоспад
от йому не повезло за його дівчатком вийшов з летючого сну легкий циган
чортихнувся на райдужне видовисько і завмер зсувом вліво роззявленої пащеки
сперши в щоках зруйновану комизу зубоскала окип жартівлим сміхом
перед тим хто наблагословив світ залив перехняблене обличчя соромом
тоді захотілось йому від переляку скинути з себе земне тяжіння
і посохло серце усіх його кровопивців які в перестарках упрощених
загорілись ходячою совістю яка пішла за обдертою дітлашнею в подорож
за дивом мещер у яких відсутня вага в грудях
згодом упала і ця нікчемна і знайшла оказію густого туману
і пішла за кривими рогами-дорогами в гори
де її знайшов легкий циган і взяв як делікатес обрамлений рум’янами
трохи поточив неначе паску з диханням весняних гаїв і зареготав так
що на нього розсердився свербига-гуляка
і давай перебирати циганові зубами
обидва добре поточили язиками беручи один одного на глум
як тут звернули увагу на літаючу в хмарках яскраву сороку
яка витріщилась на зашарілого старого солдата з ранами в голові
сорока переплітала білим рушником старцю голову
браво обкручувала навиворіт сивину бравого швейки
який мав на голові сіряві пір’їни виснажених птахів
сорока осіла на гордій макітрі і її біла порохнява ще й на додачу
з його скляними очима вигоріла окалина і освітилася особливим палацом
не треба було окрилення аби збагнути успіх занурення старого швейки
в своєрідний світ запахів молодих мрій про минуле життя
після війн і земного світу усілякі пахощі сповнили його шляхи
огнецвітом душі перекотиполя розчинилися у дурмані
а він все згадував як перетікав у полоні ностальгії
з усіма дотиками випромінюючих донець і окружів
а наскрізь відчувалася обітованна казка добра батьківщини
новонародженого правдивого сонця
затишно стало від цього цигану і збагнув себе гуляка-свербига
одразу від враження яскравої сороки і неба обидва заплющили очі
і від теплих сліз відчули в собі крихти душі
а від піднесеного дихання вразила обох любов до музики
заплакала у відчаї за марність гріха на землі циганська скрипка
старий солдат швейка володар душі пречудового світу
додивився свою пам’ять і зник і лише повна гармонії душі сороки
запаморочила звуки скрипки зникло відчуття щирої любові
і згадав швейка як зростав на землі
живись від сонця брався за добро
молився за яснее та любомудре
отож легкі муки твої цигане перейдуть в легенду
а доблесть твоя свербига стане духом вітчизни
без якої немає нічого а що непомітний ти чаклуне
я ж небога і чадо невидке я ж відтворений у маля лиш для того
щоб побороти і вразити вічне невір`я в лад земний
що стане для вас найкращим раєм світу
















Немає коментарів:

Дописати коментар