неділя, 14 серпня 2011 р.

вибрані вільні поезії Сергія Вінницького 2011 рік


Ти, звичайно, з Вінніпуховськими квіточками і ароматами...
У тебе є друг, але немає звичайних радощів двадцятирічної дівчинки.
Ти, чудова, легко і прекрасно справляєшся зі своєю роллю.
Ти, доросла жінка в тілі дитини, перетворюєш мене на вампіра.
Вражаюча гра у твоїх очей і фігурка теж – краса.
У мене сьогодні вийшло зробити для тебе ангельське личко.
І ти стала до біса виглядати чарівною
зі всіма кисеєчками і побpякушечками.
Ти крадеш в своєму тілі моїх дітей, і залізаєш в їх сни.
І твоя дівчинка – імператриця мого миру
з горезвісним французьким смаком.
Ти вже цариця, і тобою проникається
чокнутий і стурбований хлопчисько,
що виріс серед киян-індійців.
Я привезла тобі коханнячко з Парижа.
Ти, хлопчисько, звичайно, і не казна-який малий твій вік
але це дійсно сьогодення 16-річних українців
які не обмежені забобонами
знаходять в тобі подружку-ровесницю.
Любов, ніжні поцілунки...
Озброївшись до зубів,
ти легко розбираєшся з моїми сутенерами...
Хлопчисько, а ти зрозуміла, що і війна, цілком зручна
для реалізації реальних сексуальних інстинктів.
А що тобі мої переживання про минулі взаємини
з хлопчиною в 15 років, з яким завжди було добре.
Тобі було 14. Під час якогось літнього свята
ти запросила його до себе. Все продумала
рівно на дві години свого вільного часу.
Одягнула червону білизну і постелила клейонку під простирадло.
І просто роздягшись, запропонувала йому не соромитися.
Хлопчина шарахнувся і назавжди втік від тебе...
Тривога хлопчини бездоганно передала
атмосферу твоєї тихої і романтичної душі
з "дворянського" гніздечка зі всіма
дитячими, горищами, під'їздами, пареннями і озерами.
Ти мені сказала: «Ми не займалися цим з Діком.
Ми намагалися, але нічого не вийшло...
У нього він був дуже великим».
Ти аж надто хороша дівчинка в свої 20.
А, в принципі, так собі, в тобі багато є зайвого
перебільшеного мною, але все у тебе – супер!
І на вигляд ти – зовсім дитина, але цей тільки погляд ...
дівчати, може, в 15-16 років. Але я виглядаю лялечкою.
і як може все це зіпсуватися в мої 29 років?
Правда, не дуже зрозуміло, чому я не зробила з цього фільм?
А в нім потрібно було б показувати глибокий
сакраментальний поцілунок з приведенням тебе до страти
і з безневинним створенням того, хто був вилучений з казки.

------------------------------------------------------------

Малюнок з натури

Не відриваючись від замилування природою,

ти сколихнула самотність після вечері.

Тихо втекла від музейності, щоб поєднати досвід

уявлення про належне значення себе і мене.


Запропонувала з'явитися малярем в рамці.

Виправила натуру відповідно до своїх ідеалів.

На гомінких варіаціях виправила конкретність ярів,

не відриваючись від викладок яскравого полотна.


Призвичаїла закохане диво монументальності

на новонародженому полотні кольорових очей.

Викликала випромінювання еманації серед сірості.


Легко принесла в жертву дахам втіху самовираження.

Зручно скувала обезумілу картину щирого лірика,

сховавши в оманах фарб скривавлене полум’я рути

---------------------------------------------------------
В старому саду

З кривого дерева крива й тінь.
Криву крайнюкову тінь не випрямиш.
На високих деревах гайворони гнізда в’ють.
Нема такого дерева, щоби на нього
не падала тінь чорної птиці.
Навіть скрипливе дерево довго живе.
Але його товста тінь всередині пуста.

Біле дерево шумить по білому квіту,
а добра людина – по вічній тіні життя,
яку він гне, поки ще молодий.
Куди крива людська тінь впаде на землю,
туди і випрямить себе його добра доля.
Поки мале ще біле дерево, то і тінь мала.
А доки ж гнеш білу тінь, то й біле сонце?
А з-за чорних кольорів дерев білих тіней не видно.
А з-за білих дерев чорна тінь не бачить себе.
Мабуть, у вічної тіні щось живе здохло.
Слухай, діброво, а що тобі говорить мій урізок тіні.
А ти ж, як родився , то був без кривої тіні,
І досі у тебе не було видно блідої стрічки.
Чого це не було видно?
Не знаю. А зараз – чомусь у тебе поранена тінь.

Стара крукушка – звісно, млинушка.
Як літає, що чорної тіні не видно?
Як дістає з грушки моє найкрутов’язніше гніздо,
не падає її поранена тінь на чорну землю.
Яка висока грушка, і тінь у неї – одна рядушка.
Ген,і кислиця, все догідне життя стоїть без тіні.
А напригожій вербі живуть тільки тривожні тіні,
А на осиці - не оживають навіть завзятющі.
А хто кислиць поїв, на того і тінь не падає.

Від тогорішнього гнилого яблука
помандрувала бліда тінь і край саду сіла на камінь.
Перестигле посікане яблуко само з дерева впало.
На старій яблуні гнилі яблука не тримаються.
А на солодкій яблуні солодкі яблука не достигають.
Раптом від моєї тіні відскакує торішнє зелене яблучко,
і втрачає жвавість, падає, недалеко котиться від яблуньки.
Ось і нині не встигло яблучко мигцем спіймати свою тінь.
Чудово в саду, біляві хвилі тіней несуть людям радість.
З-за старих гілляк стікаються білі тіні в кубла квітів.
Розпаталаний сад від весняного розквіту.
За деревами не бачить себе добра людина.
-----------------------------------------------------

ГЕНЯКОСЬ В БУХЕНВАЛЬДІЗось, орігамі в ілюмі...
Невігласи знову шизіють...
Чпок! Не сміється Масяня.
Хана усім гаспидам!
Гє ж, яке щастя!..
Не діють під Лисого,
гребінь якого сховала Росяня.

Я ж помру тебе так чекати.

Ша-ла-ла, по бистрячку, уперед.
Уф, жиган, я вогнянка за раєм.
Геть усі, - вертоліт в очереті!
Виставляє ген зоогаєм.

Я ж помру тебе так чекати.

Жа-ра-ра, божевільна водичка?
Не врятує, якшо з бодуна
відірвався, налаявся, ничка,
не шкода, одиначка, однак.

Я ж помру тебе так чекати.

Ша, понти, це ж не ті, випендраси.
Фейс, не прикид, нас, жужиків, взув.
Е, мармизний співальник без раси,
вошолувий шахрай дженджерух,

я ж помру тебе так чекати.

_________________________________
Кльово стьобає ця блямбія в шарапагах!
Йоханий день калампоцає, з дусту.
Канай у казенку, цілуйся салага.
Кохай ірокеза з імбецилами глудзу.

А Зюзік й Зозулька кохаються у Зімбабве.
Здається, Замбію милував шуганий зек.
Ялово стьобнули в одній стаканерії бляйбу.
Халепа в Тунісі, так ще й туди ж усю грець.

Пласке орігамі Європи. Сосулька на сонці плаче ...
Як ллє над гробами! І гатять, як греблю, рови.
Чи стріха поїхала! Чи губ у соплевичів бракне?
Комусь так хотілося, щоб крила перелились ...


Дні швидко згоріли. І легко орлики рвуться…
І ніжно мазепинки жнуться… під сльози урочі…
Галімо рвуться бендерики на сорочих.
Трясе попід небо, аж губи гірляндами гнуться…

Забути ці ігри, і в суще вікно, у соснову
передранкову вологість фата-моргани.
Багатозначним гукам шукати основу,
і іншого не помічати, окрім пані Ганни.

Іду в партизани. Ці сосни високі не тому,
щоб знати погоду в сізо, чи в усьому.
Із флоту моряк зайшов в пропаганду бездомну.
Обшарпаний геть, бо винний всупереч всьому.

І кожній куманці - нові мрії в вуркайну,
розказую - вірш, який не почують - "таргани" .
Все інше - не більше "Ого"! Усіх занесе ураганом
звіряча навала марнот від фанатів з Мілану.

Ждіть – свіжини - до відьом, до піхов вулканів,
Ждіть змія, аби таврувати фантоми.
Знов місто горлає, фанати ідуть з тамерланом
усе зачищають у місті святої Мадонни.

Здорово! .. Обняв генерал атамана!
А ти, все той же - базіка, для інших.
Стоянка тачок ; пасовища для Пхеньяна!
Ти що? не Ангел? Невже, ти став розумнішим?!

І слово твоє – не те! Ні сплутати - ні надпити.
Огранений час, віжечкам будеш потрібний.
Звичайно ж, лавіруй! Борись, щоб з владою пити!
Яку благодать наливають відважним і здібним!

Ти кличеш? Мене? Ні,я поспішаю
За мури. Бувай, віддихай. Ну, знаєш, без шансів.
Я п’ю за здоров’я! Хай сонце усіх зустрічає.
Під світло ялинки, Левіафан, забацаєм танці!
--------------------------------------------------------

самогубство сердець


мене кохають розмаїті жіночі натури
у них виразні натяки на еротичні моменти
й несподівані та вибрані смаки до моєї долі

у них часто загострюється бажання
самогубства від моїх слів- сердець
але моє хитке становище ліричної душі
не дає їм здійснити свої наміри
тому я з великими зусиллями
переборюю їхнє інтимне життя

і вже у мене виснажене серце
і кільце хворобливих агоній
навколо мене звузилось
та все ж під час обшуку душі
лірика спіткала
мою невідому з квартири
на глухих мурах
міської байдужості
після її настирливих підозр
я потрапляю у страшну безвихідь

і ось тільки тепер припинено
самогубство сердець


---------------------------------------------------
Cамота моя дивиться Трою.Cамота моя дивиться Трою.
Вудить чудом радості світло.
Шестимір-примара, це прояв,
бо на дні, пілігрими вічно.
Біль насилу сховалася з ночі.
Хвилька мрії солоного серця
сокровенне хлюпне із денця
у причастя, а з ніжності Ольці
жилавіє прикрий полин.
Ми покинуті шляхом черленим,
ми шкодуємо втрату хвилинки,
щоб безсило блукати над кленом.
В небесах землі воля-жилочка:
«Будьте завжди тільки зі мною».

Занесло у вирій вже Трою,
бо несила померла без крил.
Настав час зневажати ковил,
найсильнішу любов, геть заблудлу.
Несуттєвих поразок табу
будить спрагу і тугу до суду.
В васильках я востаннє забуду
всіх, кого окрилив Гойя!
Входжу я у мертву петлю.
Вій затягнений в тугу без шуму.

Важко вірити в біль безглузду.

------------------------------------------

ПРИСТРАСНИЙ ЯН
Cвіте, ходи у мандри,
з лютости – вилюднивсь Ян.
Світе, ідемо до плахи –
марудні звуть з Берестян.
Ось-то, жерці живоття,
по ниточці - отрочка.
Полуда з очей – од, життя!–
Упала з неба сорочка.

Святоще! Святоще! Швах!
Спустошена - неприкаяна.
Поштовх у смертну твань!
Борщик - боржник окаяний.
Мороко, - в Тимосі морочені!
Кошлако, - ; розмаяні розкоші!
Кличем марев колошкані
льошники і мірошники!

Вишко, високо – дереш!
Розхрестя - розкрилені кручі.
Небо, литаври зімнеш!
Земне осердя вируще!
Надро, – ось диво очей,
наскрізь по-світу Бог милує.
Краю-покрове-смертей,
Славута пантрує, фірує.

Вість-басамане, розрадь
спрагле у чаді горнило!
Проклято виквітне рать –
Червонить по крові чорнило.
Земле, ой, – опустошена!
Яр? Що-о! Опріч! Не звеш!
Ой, пірве, розмай оголошена,
золотонош не несеш?

-----------------------------------------------

хто його зна

а поїзд мчить прямісінько на Київ
на глузи взявши непокаяні шляхи
бо їй же Богу битим яром виють
намотані на вус мамаєві птахи

хоч з келишком на карту ставив квіт
ну ще б пак хмарка не надула губки
коли близьке життя накрили тінь
коли накинув сь на дурницю Любки

і розлилося поле на всю сіль
зігрівши в пазусі по-рідному гадюку
батьківський хлист роздав струнких книшів
піднявши в куряві сурму-коцюбу

куди в раю щоб наче з неба впасти
не в плин річок а в селчасті гаразди
------------------------------------------------------

Одному маленькому хлопчикові змінили іграшку.
Її не принесли з торгового будинку,
а купили на ринку і поклали в його ліжечко.
Хлопчик одразу хотів взаємності від іграшки.
А іграшка йому сказала:
«Якщо ти це зробиш – я захворію і помру,
тому що я, хворію талановитою дурістю
якій ніхто не знає назви».
Заплакав хлопчик, закрив рукою очки
і втік на вулицю.
А коли він бігав у снігу на подвір'ї –
ненароком зачепився за кицю
старої каліки-бабусі і розбив собі носа.
На білому снігу вела червона стежина,
а на личку дитини виникли красиві плями,
які помітила з вікна жива мама
і зі скляними невдоволеними очима
кинулась під три вечірні тіні на допомогу.

- Застрелили синочка! – вона вибігла в прохід
між передпокоєм і кухнею.
І вже зовсім хиталася у ліфті.
Розлючена ударилася в плач:
- З життя ще ніхто не пішов живий.
По намученому обличчю йшли сльози.
- І де ця казна-звідки узялася під його слабі ноги.
Вилетіла з ліфту і тільки на порозі помітила сина.
З носа маленького йшла червона кров.
- Раз ти такий прекрасний – я покажу тобі! - сердилася мама.
І повела неслухняного в залізну кабінку.
На підлозі кабінки були намальовані
об'ємні калюжі маминих сліз.
Матуся підтерла хлопчикові носа.
Узяла носовичка з його карману
і почала закривати червону рану носа.
Її очі перемінились до червоності.
Вона приклала до голови долоню.
І зніміла від тяжкого одягу.
Через кілька хвилин кабінка розкрилася
все лице мами було в яскраво-червоних плямах.
А очі аж шкварчали і лопалися цілющим соком сліз.
Кров стікала по ніжним щічкам
і акварельними узорами
в'янула на підбородді
якийсь жах завмирав у її очах
у вигляді хрусткої посмішки.
- Ма, я хочу скориночки.
Мама відірвала засаленими пальцями
скоринку і вмокнула в кетчуп.
- На, їж - і стоятимеш замість швабри в кутку,
- грізно наказала хлопчику
і вказала пальцем в кут, де стояла швабра.
Хлопчик слухняно пішов в куток, скорчившись
від в'янення крові на вустах матері.
В цей час в кімнаті заплакала нова іграшка.
Поки матуся витирала на обличчі кров,
Тато вийшов з туалету і прямо зрадів
від того, що побачив сина у кутку кімнати.
А біла винувата кішка в цей час байдикувала.
Вона стрибнула в ліжечко хлопця,
І лягла на пухке м'яке черевце нової іграшки.
Іграшка декілька раз пропищала і затихнула.
Мамуся і тато повернулися один до одного,
кішка моргнула правим оком
і сховалася під ліжечком.
Раптом мама знепритомніла,
тато голосно закричав:
Ой, ба! Підхопив і поніс маму до ліжка.
Він зібгав у кучу непотріб, і
викинув все разом з новою іграшкою на балкон.
За секунду від нафаршированого
сльозима хлопця залишився тільки слід у кутку.
Батько змів попіл дитячої совісті в совок
і підійшов до сина:
Мій хлопчик. Закрий рот. Не плач.
Відтепер ти зберігатимеш
свою совість сам, ти знаєш,
яка добра була у нас мама.
Хлопчик відкрив рот і тато одразу заплакав.
В сім'ї відбувся вирок смерті.
Незабаром сім'я двох чоловіків хоронила матусю.
Згодом хлопчик став відомою людиною,
Бо мав талант в образотворчому мистецтві.
Одинокий тато витрачав себе
на виробництві багетних рамок.
Придбав новий станок і найдорожчі фарби,
влаштував сина на курси водіїв,
і зробив гарний ремонт в майстерні,
за кошти, виручені з минулого вересня,
коли хлопчик вперше виставив на показ
арсенал найболючіших для уяви шедеврів мами,
який зберігався у матусиній кімнаті під ліжком.

------------------------------------------------------
Прообраз з проміннячком сонцяА може слухаєш себе, як завірюху?..

Миліше янголів поклались подушки.
Сховались всі підступні капелюшки,
що виканючують бездушшя на агушки -
байдуже: що вони не люблять юшки.

А, може плачеш, як легенький дощ?..

Розвиднилось за тридцятьма дверима,
а за плечима відкривається очима,
з усіх кутків агука нелюдима,
і лише – з винниці йде прима несудима.

А, може мрієш, як рожева квітка?..

Перестуки черпають повнозвуччя
весняний чар кирпатеньких примар,
навпомацки блукають у гадюччях,
і дряпають засніжений нектар.

А може слухаєш себе, як таємницю?..

А, може, не поїду на весілля,
після якого поховають наречених?..
-------------------------------------------------

А ти віриш, що мені нелегко
з власноручним птахом у душі
квапити свій задум і як дехто
мудрувати і сьорбати щі.
Чому ти не віриш, що я ніжний
спричиняю серця вищу цноту?
Мудрий гріх – в собі себе творити,
і вершити богатирську вроду.

------------------------------------------------

Природна інтонація

А ти не каркай, як та ворона на благодать.
Розрада перемішаних мереж не вдержить.
У твого пацання переляк проступає крізь «ать».
на вічне маячіння в воротах померлих.

Розгортається світло – а ти з його предків
найперше згортаєш поверхню куба з хреста.
Як бути дітьми, що бавляться ножицями на папері,
коли така червона пляма по обидва боки листа.

Жертовні боги – чув наші мудрі предки.
Свою луну не уявити без голосного обряду.
Так однооких не обожнити в легенді
про жахливого звіра в золотаві саду.

----------------------------------------------------

а ти проснись вгадай де зараз я
так я фарбую ледь рожеві глоди
та не тремти бо що вже час без нас
він вже мені неначе теплий подих

поволі йду узліссям в глибину
і там таки знайду дорогу долі
бо ти сліди встелила білим пу…

оці cніжинки чують твої болі
і пишні твої груди розцілують
наче муза серце моє шу…

із бузини я вирізав сопілку
вона смаглява їй цілую груди
навчу співати викоханим со…

------------------------------------------

А що коли після любові у мене виникла ненависть?
Так це швидше за все тому, що любив не тільки себе.
І продовжую любити не тільки себе, але і прекрасне.
А хто любить себе і її, і кохається у свою "любов"
і дуже добре грає роль закоханого в свою любов,
у якій я неповторний і щасливий лірик життя
----------------------------------------------------

АйАй – босі плечі у смерічки.
Прийми це страсне; я+ти –
І парні іскри срібла на вечерю.
Хмільні ковтки, сум’ятні вдихи,
влучна вульгарність парфумеру,
щоб не любити рим й шизи.

Квіти і золото обручки пальця.
Ще молода нескромність ув очах.
На сонце мружачись скривившись,
картинно охати: у в мене жартівниця.
Волосся, щічки, ніс, вуста, рум’яний язичок.
Ти не - втомилася, а – мені страшно: я+ти!

Іду до лих – на перелом душі.
Потерті шорти, вигорілі капці.
Несвітський капелюшок твій усміх.
І на весь день халіфові пляжі.
Навушники, і плеєр – оце літо
Все замакітрилося в повній голові.
«А може все забудемо навік?».
-------------------------------------------
Присмертний монумент

Апчхи колиби-галереї
погруддя велет-велич дійсні
оце зазнав перепад тиску
афект з халепи чей надійний

отут тихцем на цій землі
блакитний кіт з рук вислизає
когось немає коло греблі
комусь ідей не вистачає

стягнули тент з-над монументу
сила-силенна конкурентів
апчхи а ви сплатили ренту
за іманентні постаменти

преосвященство ваші дженджик
під тендер гроші оказеним
ми нагенделюєм вам аренди
щоб сплачувались дівиденди

які помпезні кацавейки
і фарисейки-корифейки
єлейно хекайте лакеїки
помпезно пхекайте плебейки

аптекар пекар картотекар
не докумекали півглека
розхристаний бібліотекар
музейних мощей зразу спекавсь

гейби дістались навперейми
у позамежні емпіреї
щоб товстелезні і кремезні
по смерті мати привілеї

--------------------------------------------
Царство любові

Без меж цей безум, сину.
За довгі береги
я ляжу в домовину,
із почуттям гербів.

Наливом ллє обличчя.
Миліше не красивою.
Отут я оголялась ,
Отут ставала силою.

А вуй, в нудьзі п’яніше
вив ірій: «ой любуйся!»
І хльос моря гучніше:
«Хвилюйся – та любуйся!»

Дар сокровенний щезмить
перлистий шкет любові.
збеще дівчат з посестрами,
веселку волі-долі.

Зведу тебе бадьорого,
напружу: мною грайся,
з-під чвар тебе хороброго
я поведу, ¬- не лайся.

Здери з себе ці лахи.
Я викричусь вітриськом!
трепещиш, дай зажати!
Пощезнеш ти із тріском?

ДАй, острішок мні Яночку.
Вплету, з гори вхоплюся!
І завищу: «Іваночку,
рухнись, і вкорінюся.»

Утішнице, зловіщая.
навіяная грішно!
Принизько упечися,
штовхни, аж тобі смішно.

А ти не ворушися:
«Боже не вистромляйся!»
Включися, підлабусник
Панчоха гузни здайся!

Пануй, під хвилю діючи,
радіючи прорвися,
утискуй, мрію мліючи,
і ще ось так зірвися.

Під серце залучися,
зігни вогонь до смерті!
Ой, смолоскип, полийся,
як серце тріщить герцем.

Наливочку не витягни.
Сідай, - що дьору, - брати.
Схопи, вчепись в ягниці,
як хочеш скуштувати?

Січи, як сколупнуся,
скреби, об ще схреститись.
Скрипить вогонь, крутитися,
Мені не гріх скулити.

Їй-бо, дух не жиріє,
Хитрує підчерев’я!
В жебрах кирпатих злиє
на бедра, на черевля.

В проваллі порадію.
На верховині - хмар,
візьму тягу й надію,
на сором весь цей чар.

Смак тіла пий омутник.
Усмішкою зірвися!
Підходь, якщо хоружник.
Хміль і верба зрослися.

Терпи свербіж не вирвати.
Познач мої підщепи.
Втопись поки не пізно,
Сором не зійде в чепи.

Як викрут осміхрився.
Упер руки у груди.
Розчуяв, в губах змився.
Злітав в підхмарні рути.

Та ткнися, ти ж пліч-о-пліч.
Все томиш, добре й гірко
Геть торсаєш ,тріпочеш,
Ой, хочеш геть кінчити.

Кохай мене в підпаху!
Чепляй мене цим монстром.
Дар плодовитий з праху
виводить біль прегостро.


































Немає коментарів:

Дописати коментар