неділя, 14 серпня 2011 р.

гучні поезіїї Сергія Вінницького





* * *

Змарнілий. Я з хреста вже знятий.
З уста в уста чужі протік.
Невже я жити буде далі
у слові - проти всіх один?

Але катма, сонце - у серці.
І рай земний - моя юдоль.
Весь всесвіт збудував усе це,
всім достеменно давши долю.

----------------------------------------------

секрети - Ти змусив її заздрити!
- А довгі роки був порожнім звуком.
- Тепер із задоволенням
володарюй над ким завгодно!

- Ось і на твоє здивування,
час прийшов, без зайвих запитань ...
- Май безмежну і миттєву перевагу.
- Керуй подіями, що стосуються тебе ...

- Ти мій, спокусник, контролюй усе ...
- Кохай кого завгодно, як завгодно!
- Для тебе я готова виконати все,
- Використовуй мову, - не накази.

- Ти - мрія в силі, і тобі все по плечу,
- А ти вже побажала неповтору
позаворожувати все, що щедро сіє.
- Бери любов з можливістю до шторму.

- Не ризикуй собою, а отримуй,
і принесеш усім на собі блага.
- Знайшов небачену у тім муру.
Любов - це визнання, повага.

У війнах двох осіб одна
безпека, вона завжди при смерті!
Тепер у тебе абсолютна
безкарність в особистому житті!

- У тебе є при собі тепле «слово»,
невидима зброя змагань зі мною,
- Як ти вмієш відмовити собі в житті!
- Погодься, так не мріє пан зі мною?

- Навколишні в тобі nак упевнені,
що на всі твої мрії можуть відмовити пропозицією! ..
- І все-таки це так ... просто ... якщо
твоя таємна мрія здійсниться зараз!

- Ти по всіх верхах світла і добра – щира,
- Я можу прийти з любов'ю до тебе.
Ти нову силу здоров'я зростила.
- Запитаєш як? Відповідь буде проста.

- Твоя влада ніколи не почує мене!
- Моя - ніколи не почую тебе!
- Але чому ти з власної волі
віддаєш команди диких бажань ...

- О, чарівнице, яку я ще не зруйнував.
Дай бажання мені, спробуй свій настрій.
- Беззаперечно, виконаю все.
- А що мені скажеш улюблена? ...

- Я і так віддаю себе тобі над усіма!
- Дякую, що ти сховала мій страх і ризик.
- Останній наказ закохати тебе і мене,
вселили в мої почуттям володіння.

- Хто, крім нас так впливає на час,
як не друзі, які зрозуміли любов!
- Чому нам легше поруч тепер?
- Чому весь світ звертається до нас?

- Ти витягнув мене з повчальниць,
щоб піти в навколишні далі,
на всі сторони моєї сваволі,
ні про що не підозрюючи в запалі.

- Якщо - більше! Любов палко диктує
волю тобі, я легко управляю тобою.
- А ти з задоволенням віддаєш накази!
- І знову зауваж, - ти не запідозриш мене.

- А ти футлярник незалежного життя!
- Благодатна здатність правди не втрачати!
- Імпульси страху оволоділи тобою.
- Це я здатен бути вище речей і себе пильнувати!

- Відповідь, як і раніше проста: Любов!
Я не дала їй прямих команд для навіювання!
- А ти промовчала прямо в обличчя,
коли отримала вказівку гіпнози розвіяти!

- Досягти таких висот дуже важко!
- Щедрість любові - далеко не межа.
- Я витратив декілька років на диво,
ти поступово поліпшила здібності! - Шша-а!

- Транс управляє фінансовим руслом!
- Ти зарабляєш мільйони доларів.
- І я, і ти - не вибираємо, бо
отримуємо почуття у всьому щирі.

- А ти так давно потребувала
здаватися бути недосяжною?
- Про що мій вибір бажання твого?
- Приваблива пропозиція, чи не так?

- Ти необразливо здатна наділяти
будь-яке слово силою переконання ...
- Один для одного з сьогоднішнього дня!
- А ти уявляєш того, хто є не я!

- Позбався принад своєї мети!
- Насичуй мову кохання добра!
- Переконливо! Оце вже думки,
здобувай в слухачах своїх друзів.

- Відчуваю провину за те, що ти
не любиш спати з любов’ю цілодобово!
- Прокол є прикол для команди «Любити!»
- Наскільки щедрий секрет святої любові!
------------------------------------------------------

ДоляЗникаю просто, як зникають зорі.
А смисл того, як я відчув себе?
Я — не повірив в це, бо тільки хворий
просто без смислу сам собі живе.

Отак порожні в мене мої очі,
забув я їх, був я отут не я,
Ніщо — і все. Не треба бути гожим,
а просто жити, бути, як — земля.

Гойдаюсь в прірві — витісненій морем,
в останнє рушу битий, власний шлях.
І тільки крок під невимовним горем,
лечу у прірву, і горлаю: я-а-а!

Упав на шлях волошок і барвінку,
На моїй шиї висохлий вінок.
Шкарубкий подих білосніжних квіток
залишив по мені один ковток.

------------------------------------------------

у чотири обводи до зірТого, хто входить
до цих ворожінь,
до цих слів,
зрілим й добрим
зробить спів.

В горні тім є коштовним один
тільки свій віковічний промінь,
він узрів крізь подих світів
сили квіток, розносячи повінь.

І збіліло істотно чоло
поміж чорного, ніби світилом.
Тіло з піхов вийшло лоном,
і пішли мої мрії в полон.

Тим, хто віз моїх рідних і бідних
у чотири обводи до зір
поміж броди, повз твори світів
посвіти на полиск рівних.

І хто в тінь споконвік провизорів,
той і вірі вподібнив мрії.
І в оздобі вогнів від долі
сходить з волі – словом сліди.

Що могло тобі провістити
розмір рис, ішовших по книзі?
Він довів, що плодить мислі
в Божий світ цих причин, що вглиб
змогли розуміти всі мови.
-----------------------------------------------

І які дурниці, що земне – пусте!


І які дурниці, що земне – пусте!
Сонячно у серці, – жити над усе.
Біль хвилює море попри всі єства.
А це ж як приємно, – дихати життя.
Мрія і надія з чарами очей
у колисці серця, в чудесах вечерь.
І лунають ранком бреньки каблука,
довкола окола скриплять яблука.
А з яким розмахом квітне гай, буяє!
Довкола окола скрипка пісню грає.
Дивовижна повінь, золота пора,
хай кохань первісна грає все життя.
І які дурниці, що життя – пусте!
Жити і любити, – бути над усе!

-------------------------------------------------------

МАРМЕЛАДНЕ ЧАДОРадуга розмаєна, баєчка китайця,
ладну силу має її балалаєчка,
Під вояж нанайця з княжого окрайця,
і ковбаска й чарка, – не минеться лайка.

Ніс у неї торчки, язичок – моторчик,
Голосок валторни, норовистий чортик.
Гуляй, орле, в пестощах. Порськайте аорти.
Гульма Вертипорох шле їй натюрморти.

Жадна Аріадна на прядивну нитку.
Носом рибу вудить, кліпає на свитку.
Словом не сказати, краща за арабку.
Задом і передом схожа на фіалку.

Ілюзор придворний, провізор соборний.
Йоржиків кошторис – i мементо морі.
Кип’ятком обдати б ці високі ноти,
нехай нудять світом Пищимушні зорі.

А це щось та значить. Море розворити.
Крутогорих орликів легко укорити.
Скорі пересвори, спорі перезбори.
Навколо у неї яснозорий сморід.

Дівка з пекла родом, горлиць міріади.
Грішна і злорадна, аж помадка надить.
Не лягайте спати, аби ненаснилось
мармеладне чадо, що принадить диво.

-------------------------------------------------------


Ілюстрації весни.

Не хватай, вітре, аромат дівчати, це моя журавлинна любов, у неї шовкові береги.
Мені ця дивовиж палахтить в очах ще й досі, з тих пір як Адам заплакав у раю.
Я живу у цьому ароматі щоранку, я забув у ньому порожнечу душі, у ньому віща сила,
я у притулку її вітань, відчув приємну радість золотокрилого янгола.
Молочно-рум’яна, леле моя, чарівна блукає садом, в очах сонячні зайчики,
щира і бадьора, на вустах нектар, божевільний алюр барв в очах, як гармонія світла.
В мене іноді йдуть сльози, хоча я тримаюсь, живу лише її словами, з їх надміру.
Вона ховається у пахощах, осягнувши найвище диво, і обмаль тремтить.
Вона носить весняний вінок, забарвлений весною. Грає на сопілці з чистого голосу.
Приземлює звучань високий злет, ніжне мереживо її звуків.
Який щем від її запаху. Я навіть не встиг помарніти пругким подихом,
мене рай манить серед обманів кришталевої весни. Розпач, відчай,печаль.
Я стаю білокрилим, бо вже вичерпався, блукаючи садом, собі обрид.
А де воскресла музика щастя, де став прозорим мій світ? Хто врятує білу млу?
Вільха під вітром зриває спів, переживеться чи все це, коли річка греблю рве?
Як мені знайти її у посивілому саду. Мені трумлять сльози. Зникаю за смерічкою.
В моїх сливових очах яскраво горить квітка магнолії. Наче свічка пливе.
Вишневий туман оповив повсюди схили Південного Бугу, а я затаївся у ньому.
Довкола ласкавих абрикос замело винуватців весни. Та все пече мені серце.
Каватина застрягла у горлі. Я в нестямі, у тузі слабезію і йду світ за очі.
Я забув усі чарівні слова. Я забув, як лунають ліричні душі. Втратив щем.
Змарнілий вітер скиглить серед зелених скель блакитної річки. Бере досада.
Моя наречена, немов весняний серпанок., на самотній хмаринці мовчить.
Вона не встигла підняти долонь, як спеклася під майвами сонця. Біль і сум.
А якби я хотів спектися у її поцілунках. Та все ж я бідолашний у цій весні.
На березі річки розкочується терпкий рушник, шитий перлами її молодості.
А на тих перлах сліз самота, вона востаннє поїть землю, зачинає нове життя.
Свята пренепорочна зриває блискучу квітку і окроплює її світлу луну слізьми.
Луна закликає вільну, ловку, просту, амурну, блискучу, синьокрилу весну.
Весна – сонячну наречена, яка прокидається серед птахів, весну будять подоляночкою.
На превеликий жаль, весна заграла вербовим волоссям і загойдалася мовчки, знепритомніла, втратила серце, впала каплею сліз в мої потріскані очі.
Піднялось буяння свіжих сорочок, шитих сліпою любов’ю, яка зотліла білим снігом.
аби хіба що себе не відректися. Чуйні, проникливі фіалки забутого кохання.
У дзеркалі спокійної течії річки, у потоці оголена русалка наздоганяє власну мрію.
Я торкаю, співаючи вірші, біле вітрило, яке підняв мій голос вітру.
У мене терпка спрага, я привітав її, що виринула із завмерлої душі до весняного квіту.
Весняний карнавал подолянок зустрів перший соловей. За хвилину він падає у гай.
Мене зціпило від його зойку, від божевільних думок про цівку кохання.
Палаючі смарагди звуків линуть над божевільним лоном джерела.
Стоїть навколішках вчорашня грація без плоті, розчулилась весна.
страшніше не бачив лазурі в очах, і я сторопів від падіння соловейка.
Розширюється обрій, з якого родилось життя, де ти стала вигнанкою.
Тендітна зволікає намір, лаштує ажурні ігри навздогін вітру.
А дівчата влаштували для сплячої красуні морок фантазій.
Відверто відкривши очі, прозирає і спокушує зваб березоль.
А як би я хотів, щоб березоль перетворилась на весну довічну.
Добра, світла, щедра, дивна, ласкава, благословенна.
Летить Пренепорочна Земля навпростець зоряних перевесел.
Погнались за нею шалені і навмисні і возрадувалися в березо білій млі.
Стали зрячими від незрячих серед мальовничих затишних покуть.
Гойдається над курганами сонце від часу велесових дуків.
Голінеба біла лебідь удається в біле трепетне крило.
Кленова ритурнель з барвами пекторалі грає мелодію кохання.
Жовта диво-повінь пірнає у чисте джерело, а там цвіте
Подільська ружа, голублена в очах янголів на світанку.
У джерела вогонь води не візьме, хіба мого серця життя не втримає.
А цей вогонь кохання я переллю у пісню та оберну його на течію, на річку.

-------------------------------------------------------------

Ана-фора скриньки

йду навшпиньках до синьої скриньки
слинявить синява кругом
твої господи знипані витрішки
не для скрипки з триптихом

розколиханий витязь без витримки
перечитує збитки від мита
перевитрати притч з його сита
а не-то - окасимотові вичинки

блискавичних і файних личок
перекличок і ремісничок
з будівельних майданів черничок

з розмальованих мальвами вічок
спантеличений час ейфорично
одідичив все симпатично

--------------------------------------------

Золотий міст Сан-Франциско

Кішка, що літає, - як крихітка, з личком зорі "альфи".
Одягнена, як німфа. Вона шикарно говорить по телефону
але часто повторює в трубку: "О-о-о, маа-а-а..."
А на тому кінці дроту стара мачуха не може зрозуміти
чому дочка говорить з нею з посмішкою трирічної дитини.
Її душа тимчасово створює тривогу фікс.
І на очах у публіки вона починає танути
переходячи в створення за образом і подобою.
У неї на золотому мосту сьогодні патрулювання.
Вночі, при великому русі машин
вона спостерігає за рідкісними пілотоходами
і хапає їх за крила, на яких літають юні самогубці.
Вона тут для того, щоб стежити за "клієнтами" Господа.
Сьогодні їх вже більше тисячі чоловік, вони бажають покінчити
з життям, кинувшись з дуже високого Золотого моста у воду,
об яку не можливо не розбитися на смерть…


------------------------------------------------

 ПІЛІГРІМ

cтарий оцей святковий пілігрім
розплющив очі біля підворотні
жує нижню губу і цмока дим
безлюдних вулиць сяйво у безодні
будівль-чудовиськ і міцних статуй
що далі від палацу повз фасади
виходить на балкони куцих клунь
непозачинюваних зразу біля святні

у ніч глуху остюччя білих стін
зловісно душить кроків чіткий цокіт
і в той же час беззахисний ундін
під запах риби точить ножам боки
над вишнями затихли вже хрущі
і місячна дорога ледь не чорна
її перетинають жебрущі
і розчиняються в пітьмі старенькі горна

розклеєна на вуличних щитах
відома капелюшниця-вертушка
тутешній в нових мушлях кадилак
видушує з обурених ватрушки
старий жестикулює парубкам
з нього жартують дідусі сивезні
мужчини і обізнані гетери
одноголосно запевняють жах

сей неймовірно вічний горизонт
поезія непевності позначень
такого в нас ніколи не було
таке насушне лицарство побачень
Південний Буг
прибою шурхіт вщух
на березі весняним відчайдухом
я зовсім голий навзаєм лечу
купатись у рам’янах алілуя
--------------------------------------------------------

ДУРИСВІТКА-ЯСОЧКА-АФЕРИСТКА

Лагідна посмішка сонця на світанку ловить його,
тим-то й ба, в його очах ЯСОЧКА-АФЕРИСТКА..
Він витанцювує над першою впійманою спокусою,
обірвавши з її очей павутиння.
В його душі фурія чорної ночі,
червоногруда і дика широчінь,
як завжди штормить і шаленіє...
Бо вночі набридло чоломкатися з ним,
вона підступно наговорила йому всіляких дурниць
та сентиментальних нісенітниць, коли той прошепотів:
"Я люблю твій шарм". А зараз щемлива
заздрить мандрівникам в широченних брилях.
Нетерпляча зранку особливо пручається.
Тепло в ласкавих променях сонця дивом освітлює
блакить її заспаних очей. У голові – шури-мури,
а в серці – смерть ночі, проте чорно хресна покоївка
розмінює настрій, і золота рибка дошкулює так,
що вона знічується перед щедрим дзеркалом.
Набридливий, як заправський штурман пікірує
сон, його серце точить черв’ячок.
Через край шугає щастячко, в той час
як блюзнірський заміс химерної душі пропонує волю,
а шуря-буря пропонує цинічних щигликів долі.
Перекручується передсвітанковий
дикун-туман, скрізь пильнують
інстинкти осовілих дурисвіток.
За те який гарнісінький горизонт,
потрісканий скляний обеліск вітрин.
Випадковий в очах спітнілої неприязної зіроньки.
Сьогодні при відповідних обставинах деякі
дівчатка-янголи під каштанами
дозволили собі розправити найінтимніші крила.
Тихо-мирно розтринькали емоції в нічному клубі,
і звичайно, запашіли з усіх сторін.
Заметіль пелюсток віддала їх одинокому на мерседесі,
і недорого взявши, чкурнули до найміцніших істот,
щоб поламати і перед ними свій гнучкий хребет.
Ради високої мети ряхтить ілюмінація,
яскріє та височіє закодована афіша,
на ній дотепно гострить зміїстий язик моделька,
зоряться надуті груденята окутані павутинкою,
фізіономія впіймалась на гарячому задоволенні.
Це для зовсім темних зажер з понівеченими вухами,
зокрема, перехожих в чорних окулярах.
Пантонімічна ілюмінація зовсім не цікавить
оббризканий нічними дурницями ранковий місяць,
що гойдається на задрипаній вішалці
в заіржавілих кайданах.
Просторіше в небі розтягнуті хмари,
струнка місячна архаїка ледь блакитніє,
каламутно доходить даленіючої щільності...
Зваблювати більше нікому.
приємна усмішка на її личку.
Душа – дотепна на хабар по всіх усюдах України.
Анітрішки жаху в підлих очах.
Варіює своєю фізіономією помолоділої.
Вибагливий до відвертих вирвався.
Фе, йойки. Гаряче тіло ховається в ніщу,
бігунки в очах прострелять веселицю,
судомами cлави витрясли душу,
зваблювати її більше нікому
в котеджах велетнів та карликів.
Доблесні люди отримують облизня!
Жахлива правда, по всіх усюдах.
Пережите закралося в підлість керманича.
Який фігаро не зрозумів голодранця
з капловухими та з каламутними очима?
Закишіли цвинтарі з білими пацюками.
Чисті колодязі перетворилися у кендюхи.
Антикварний мерседес чкурнув під дорогу
і потонув у дзеркалі зеленого Бугу –
так і пішов світ за очі лихий сон.
Спотворені пестощі мармурового сонця
виписали приємну усмішку на її личку,
силует якого проектувався вночі
на тюремній стіні привокзальної вулиці.

--------------------------------------------------


Модус веселкового цвинтаряласкаво просимо у присмерк глюкавого
та тремкого кіно про веселку
коли оголошується могутнє
кумкання цимбал то шампурять сироти
а з кришталевої голови неба
передові байкери вік волі не бачать
швидко стинають світ бо якийсь
відморозок таки розпрощався зі світом
бо хтось дуріє від дикого стогону
їхніх тачок проте не вулична канава
і не всіх вишибає скажений витріщатик
біля вокзалу скидається вирубон кайфу
і шаленіє істеричним реготом трамвай
після нього тільки вишак тому
дворняхи злизують з колій живу забаву
так колись яскрів палаючим килимом
розжарений захід пропотілих тіней сонця
густішає мертва вода і їдкі сутінки
висікають вогонь на веселому цвинтарі
туди ласі вірмейкери не пролізуть
тому здивовано змовкла долина гніву
чутно як муха пролетить окрім тих
мокрушників що запираються в круговороті
вмазаних барменів з мулькими очима
живої водиці яка вставила їм солідну чорну сльозу
а перед чарками на холодній війні
відтягується мертва хміль і від вагону дуру
воскресає кольорами золотого волосся
знетямлена ковила на цвинтарі
оце так відпад верещать в оркестрі
горобці і на паралельних тротуарах
не зводячи гострих дзьобів
та скляних очей не в’їджають одне в одного
а в їх серцях розривається
кам’яна кривонога жертовність
котячою мордочкою орудує розтатуйований
байкер темп чорного вальсу
нарешті вальтонувся вишибайло
від ритуалу погребіння витрубона
і вакуум здирає з себе шкірянку
і вираховує для себе омріяних раків
веслом забиває цвяхи в домовину
і чути бучу та вжикалку і вертушку
а над домовиною гуляє вертоліт
і лежить байкова сукня без рукавів
жива зграя неодноразово судимих бестіїв
тричі цьомкає лице покійника
останні проквашені вишні симпатичних
феміністок згадують бухенвальд
в татуюванні старого чорногуза
зображений бурситет на бродвеї
надивився за бугром всяких бумерангів
з глибокого яру веселий цвинтар
і присмоктуючись до холодних вуст стомленого бульбулятора
бульбофан шепоче йому
«мені не легко звикнути до веселого цвинтаря»
зараз прямо на вулиці свіжих могилок
цикнув братело на браузер бо вечір
викочує на високі явори ясні зорі
обмацює їх щоб бортонути на той світ
борзий скаут жбурнув свіжі свячені
на медовий спас яблука бомжу
замість той довірливо простягнув
йому долоні щоб отримати мідяки
одна бомжиця випускає в річку
наловлені за день мрії та віру
босяк і надія навіть на відстані двадцятої провини
тріщить електричним розрядом
з високих небес бориться бойфренд з старушенцією
проте лише полохає голубів
на веселому цвинтарі білі тіні грають у бадмінтон
заганяючи одне одного в свіжий бодун
і амбець всім анестезіям і кубічні ями
альфонса просто лажові
аж і воланчик не пригубить
стум першого вітру
після перших зірок в голові























Немає коментарів:

Дописати коментар