неділя, 14 серпня 2011 р.

перелякані поезії Сергія Вінницького

 


Wіr-ші  для Влада Клена і Стаса Кузьміна

Не є, нема й не може бути
зразків добра у цноті слів,
якщо бажання в раю жити
панує там, де благий спів.

Я розчаровуюсь – від ниці.
Володар світу – проти мрій.
Втекли з уяви войовничі
отруєні під власний ритм.

У лірників є ешафоти.
Смерть грає на орбіті Муз.
Не можу знаків побороти,
хоч прагну розпізнати звук.

Помста спокус і смисл речей.
Окрилити нема кого.
Безкриле – простовіч рече,
вище себе – розумного.

--------------------------------

ТРІЩИНКИ У СЛОВАХ

Зросла на крилах моя прихована любов до веселок,

Після землетрусу стрибаю на сходинку нижче – бо страх.

При сонці благотворна  гроза почута, даремно скажете, - "Окей!".

Їй дарують балакучу  бездітність замість згорілих взаємин.

Без грошей вчать пити чашу горя, не купуватися на друзів.

За гроші рятують блакить в  очах від вульгарних дзеркал.

Дзвенять орбіти на язиках!  Тремтить вишита на кумачі мрія.

За часом і камінь тріскає по швах  - то крок від розчарувань!

Заломлюється  кропива  на ріпі – кров жертвують діти.

Вогонь  стрибає в очах жертовного птаха, що кряче: "Гей!".



... Крізь тексти і  тріщинки в них – можна продати душу.

Через розбиті слова можна бути нещадним. Всі – слова за це!!...

Вишневий  сад творить множини, п’ючи одну горілку,

за це йому вручають  терновий вінець разом з головою.

Вбите віршем  тіло, а душа знайшла лабіринт  Пегаса.

Маятник коханця розгойдується стриптизом вірша.

Дужий регіт дзвенить після знищення тих, хто біль.

Стихія навертає великомучеників   і запалюється жива віра,

і відгукується  на слова воля так, що доля тремтить.

Серце втратило сонце, що зраджує всі доведення слів.



Шторм  у долі на долонях – не позаздриш моїм  дорогам гріхів.

А мене не кличуть . Ніяк не вдієш. Їй - анітрохи, аніскільки!

"До побачення,  любове моя". Біла  сукня – у морі байдужості.

не вміє прийняти свято власних інтересів і не вміє: "спасибі".

Мені вдихають у втомлену душу, заплющивши очі, почуття.

Слово міняє вічне на миттєве, все одно безсмертя – це пиха.

Без репетицій любов  розбиває серце, тхне  фарфор  отрутою.

Тріщинки в словах самознищуються – воля в паніці, зникають герої.

Вибийте з-під ніг  раба землю, хай сонце розплющить очі.

______  __  ___________________  __ __________________

Радощі бавляться помаранчами на дітях.
Навідують світлі враження з-під клавіш.
Все натхненно базікають  привиди
ділять флейту в нетрях  неволі кохання.
Ще що утратам відомо?  Що покійники –
випускники школи життя, і зовсім не ідіоти.
Чому все більше в мені ймовірного  –
настрій мармуровий, світло  прекрасне!
Чому я  причина, а не джерело дитинства!
Те, що  чудово палає пектораль сонця,
 здається вічне щастя,  – та світ, що буде гаятись!
В кулуарах казок – є спогади про приємний смак вишні.
Світло стало вічним болем  в розкошах програшів.
Знову дзвони подорожчали у своїй правоті на свято.
Широким натурам – не надали привілеїв на каяття.
А кому   тепер  ця  прихована дуля  у  кишені?
З будильника видно більше, - ніж бачу - таємного.
Не кличуть на бенкет приятелі, каламбурять пристрасті,
для них квітнуть крокуси спокус у саду.
Незамінних, совісте, жартів дай, -   я утримую  жар волі.
Відтворюю світ, що живе красиво,
однак є жертви краси, що зрадила!
За наслідками дурниць – в дорозі правди шукаю гіпотезу гіркоти,
тому подобається  мовчати,  непоміченим грати на флейті.
Гарячкую у безвиході від голих цифр – це підозра залюблених.
Але скільки плину довкола  для того, хто  не натякнув на помилку?
Цього року лаври не дозріли, тому терни   стали дорожчими.
Мені великі спіралі не дають спати, а малі – у гуморі після ганьби.
Реклама ловить    мережу, виняткові  іскри своєї надії.
Фейсбук бере тирана гору  – пунктиром по стрічці смайлів.

Немає коментарів:

Дописати коментар