неділя, 14 серпня 2011 р.

перелякані поезії Сергія Вінницького

 


Wіr-ші  для Влада Клена і Стаса Кузьміна

Не є, нема й не може бути
зразків добра у цноті слів,
якщо бажання в раю жити
панує там, де благий спів.

Я розчаровуюсь – від ниці.
Володар світу – проти мрій.
Втекли з уяви войовничі
отруєні під власний ритм.

У лірників є ешафоти.
Смерть грає на орбіті Муз.
Не можу знаків побороти,
хоч прагну розпізнати звук.

Помста спокус і смисл речей.
Окрилити нема кого.
Безкриле – простовіч рече,
вище себе – розумного.

--------------------------------

ТРІЩИНКИ У СЛОВАХ

Зросла на крилах моя прихована любов до веселок,

Після землетрусу стрибаю на сходинку нижче – бо страх.

При сонці благотворна  гроза почута, даремно скажете, - "Окей!".

Їй дарують балакучу  бездітність замість згорілих взаємин.

Без грошей вчать пити чашу горя, не купуватися на друзів.

За гроші рятують блакить в  очах від вульгарних дзеркал.

Дзвенять орбіти на язиках!  Тремтить вишита на кумачі мрія.

За часом і камінь тріскає по швах  - то крок від розчарувань!

Заломлюється  кропива  на ріпі – кров жертвують діти.

Вогонь  стрибає в очах жертовного птаха, що кряче: "Гей!".



... Крізь тексти і  тріщинки в них – можна продати душу.

Через розбиті слова можна бути нещадним. Всі – слова за це!!...

Вишневий  сад творить множини, п’ючи одну горілку,

за це йому вручають  терновий вінець разом з головою.

Вбите віршем  тіло, а душа знайшла лабіринт  Пегаса.

Маятник коханця розгойдується стриптизом вірша.

Дужий регіт дзвенить після знищення тих, хто біль.

Стихія навертає великомучеників   і запалюється жива віра,

і відгукується  на слова воля так, що доля тремтить.

Серце втратило сонце, що зраджує всі доведення слів.



Шторм  у долі на долонях – не позаздриш моїм  дорогам гріхів.

А мене не кличуть . Ніяк не вдієш. Їй - анітрохи, аніскільки!

"До побачення,  любове моя". Біла  сукня – у морі байдужості.

не вміє прийняти свято власних інтересів і не вміє: "спасибі".

Мені вдихають у втомлену душу, заплющивши очі, почуття.

Слово міняє вічне на миттєве, все одно безсмертя – це пиха.

Без репетицій любов  розбиває серце, тхне  фарфор  отрутою.

Тріщинки в словах самознищуються – воля в паніці, зникають герої.

Вибийте з-під ніг  раба землю, хай сонце розплющить очі.

______  __  ___________________  __ __________________

Радощі бавляться помаранчами на дітях.
Навідують світлі враження з-під клавіш.
Все натхненно базікають  привиди
ділять флейту в нетрях  неволі кохання.
Ще що утратам відомо?  Що покійники –
випускники школи життя, і зовсім не ідіоти.
Чому все більше в мені ймовірного  –
настрій мармуровий, світло  прекрасне!
Чому я  причина, а не джерело дитинства!
Те, що  чудово палає пектораль сонця,
 здається вічне щастя,  – та світ, що буде гаятись!
В кулуарах казок – є спогади про приємний смак вишні.
Світло стало вічним болем  в розкошах програшів.
Знову дзвони подорожчали у своїй правоті на свято.
Широким натурам – не надали привілеїв на каяття.
А кому   тепер  ця  прихована дуля  у  кишені?
З будильника видно більше, - ніж бачу - таємного.
Не кличуть на бенкет приятелі, каламбурять пристрасті,
для них квітнуть крокуси спокус у саду.
Незамінних, совісте, жартів дай, -   я утримую  жар волі.
Відтворюю світ, що живе красиво,
однак є жертви краси, що зрадила!
За наслідками дурниць – в дорозі правди шукаю гіпотезу гіркоти,
тому подобається  мовчати,  непоміченим грати на флейті.
Гарячкую у безвиході від голих цифр – це підозра залюблених.
Але скільки плину довкола  для того, хто  не натякнув на помилку?
Цього року лаври не дозріли, тому терни   стали дорожчими.
Мені великі спіралі не дають спати, а малі – у гуморі після ганьби.
Реклама ловить    мережу, виняткові  іскри своєї надії.
Фейсбук бере тирана гору  – пунктиром по стрічці смайлів.

хмільні поезії Сергія Вінницького




Ікар

розхристаний кошлатий і в цяцьках
розхарапуджений Ікар стрункішає і кращає
сапун-душа розчахнена і з неї пломінь б’є
живе і очі грають коли катається на тачках

а ввечері мати обіймає розніжену дитину
хорошун піддається насмішкам гарних сестр
чистючки поважають в Ікарові кретина
затюканий мовчун не відчуває хрест

часто роздає землючкам парфуми
і отримує у відповідь нехлюйські ляпаси
зате вночі він мріє купаючись у їхній шані
втопити знайомих падлючок у ванні

вихований джигун в халупах без батька
тому бажає знайти красунечку полундру
і вислизнувши з-під нагляду матері
у фарбах перелунюється у парсунку

яка чинить сміхунам безжальні вбивства
юшить усіх сміхунок і чепурних кривдників
в уяві не капризує і змальовує дива
як ламає шиї весняним брунечкам діва

Ікар тарапунька стріляє на задньому дворі
але цього разу вночі на його мушці чарується
хитра дівчина на ім'я Еліснорі
вона його нова сусідка і собою не гордує

в міських лагунах безумна юність двох ізгоїв
безсумно збурює серця і робить їх друзями,
а фортуна кохання навчає їх хоробрості
і він будить в цвіркунці жадання любові

проте Еліснорі ніжність не пестить
вона вередунка і жадає лише крові
тому Ікара штовхає з дванадцятого поверху
і разом з ним надривається над містом


----------------------------------------------------

Невже ж отак обшарпана душа
Невже ж отак обшарпана душа у тебе,
так йди собі від бачившого холеру до дної.
З невидимого визрівають паростки з неба
ради зречення німоти всевидющої Рудої.

За банями переростання сонця у всохлу смереку,
і це щось таке, що ні те і ні інше, як внапитуване
молоко з надтріснутого старого глеку,
що ще стоїть у таємниці німотної мови.

За рудою порізаний слід землі не ховається.
Не випадково кулею летить крізь шум її пісня.
А у вухах, як від різкого сміху, здригається ...
а в її очах плаче колірна квінтесенція сонця.

Подібно до того, як дівчатко було визріваючим
паростком всередині весни з когось іншого,
так почута кам’яна баба ошаліла від рудого,
аж задихається стара від щастя страшного.

-----------------------------------------------

Світ в дії – без кордонів й меж,
Світ потопає у собі.
Мале вікно з маленьких веж.
Велика правда – у тобі.

О, невимовна музи – віра,
Добро душі весь світ сприйма.
Безсмертя - міра половинна,
якщо життя один димар.

Хай непомітні вчинки долі!
Бо що бажання без надії?
Багатоокі горе-болі,
ти – висповідуйся у дії.

Сурма лунає вільним небом,
іскрить над світом місто-рай,
немає більшого натхнення
від добрих вчинків і управ.

Твоє життя – коротке чину.
Свій рай – не міряй навпростець.
Твори відверту Україну.
Творись усім смертям на грець.


------------------------------------------


венигора спрагот
вірш присвячено РУБОКО ШО
Світ за очі ведуть тебе до волі.
Звенигора – цей перевал високочолий.
Притулок цнот геть витіснений долі,
душ обертас поштивий у доборі.

З причин інсинуацій – intermezzo!
Як інфантильна першого криївка
заграла коліщатком так, що плесом
з білих акацій стрепехнулась цівка.

Потвори в люстрах, погляди барвисті,
мандрують в щасті сорому і ґвалту.
Відверті, сутні, ніжні, урочисті
вже дурисвіти розпалили ватру.

Розкрили цноту перещеплені в раю,
У пеклі крильцями прошелестіли чари.
Я сам один,ти – явлена в саду,
течеш з-над зойків в рай дзьорких коралів.

Зрекла мене любов поміж пручань.
Так солодко зітхає у тремтінні
воля моя, від котрої ридав
опісля, як зіграв палкі хвилини.

Обвив і втамував лелійні мури.
Ніяк за волю віддалася не мені.
Струнка і повноцвітна, спрагла Люлі,
твій пояс оперезав світ Землі.

У мандрах слів дим любощів осів.
З п’янких утіх я збурхуюсь виснажно
хмаринне лоно орхідейних вій,
спокусами найдужче серце в’яже.

Медовий сік на білі перса збризнув,
І тричі вутлий дух весняних крапель
мушлинками зросив вуста, звільгнув,
зірвавши перлинковість сонця навкіл.

Я себе зрікся після ночей насолод.
Звенигори незнанні перевали.
З небесних переплетених долонь
розривом серця мою душу палить.

----------------------------------------------

ВікноСвітлотінь мазків відчуваєте в пензлику.
Як таємне грає гротеском живопису.
Хай - вікно очевидне буде безсмертнику,
що у поті чола петриківського розпису.

В арабесках глибин воскресли картини.
Мій двійник на поверхні знайшовся давно.
Точність плям і контурів в об’ємах рутини
повертають тотожностям інше вікно.

Приручаючи смерть, чорт несе всіх у вікна,
не моргнувши і оком на вежі бурлеску.
У державних поетів зазначена тітка,
котру завтра заріжуть, як коханку біднесеньку.

Я дроблю мазок під відкритим небом.
З глузду з’їхала краля, шипить, наче оси.
Мій двійник підкреслив аж надто детально
дворик мій ненаглядний без асфальтної дози.

--------------------------------------

СЛИВИСвята печаль в твоїх нарваних сливах.
Загар на сливах глибоко червлений.
Знебарвлена у сиво-синіх зливах
любов – дурниця світу, що зелений.

Віддалений дударик зважив звуком
світ після сну. Напоєний піснями
і вражений серцевим перестуком
очей не відведе, просто розтане.

А ти зламаєш гілку на узбіччі.
А я один – на пагорбах примар
над грішним світом дивлюся у вічі,
маленькі промінці причарував.

Це вже не сон – як сливи вкрали відьми.
На цьому світі я не можу жити.

--------------------------------------------------------

КИЦЮНЯ

– Сестро, чого ти плечеш? Сестро, чого ти?
– Я вітаю тебе з першим коханням розбитого глека.
– А йди ти під три чорти у свої особливі німби.
– Він тобі наговорив дурні компліменти.
– Він мені обіцяв сто пудів гречаної вовни.
– Він в зухвалій відвазі – був паном, і купався
в молочних ріках з киселевими берегами...
– Киць-киць, кицюня – вертлива киця, я позву цей
уриваний вітер, хай він будить його до різдвяного січня,
– Киця, киця, я тобі уподобав кисневу, скрипливу берізку.
– Він перший підкотиться до неї, ось, його м’ячик рухливий,
– Його м’ячик навприсядки хвацько любить стрибати,
а в голові у нього вітер – як війне, що аж на гілці повисне.
І коли струсить його щасливий песик для домашнього вжитку,
То затримає його пащу на вузді серед голих споруд пантеон,
за яким у грязь весь впаде прямо пройдисвітові в ноги.

-----------------------------------------------------------------

Сізіфе, повідом мені ціліСізіфе, повідом мені цілі й мотиви своїх ігор...
Сізіфе, ти вже хитаєшся, може тобі не лити горілки?
Сізіфе, чому твій валун подібний до двовимірних істот?
Сізіфе, чому ти з полотнами крил у просторі,
на яких видно сліди жорстокості?..

-------------------------------------------------------

Я більше не скажу нічого…скажу ще що...
попрошу всіх заходити до мене
словом подякую за кожне слово
і вибачуся перед вами за все зле
спокутувати бути щиро й скромно

скажу ще що…
ці доблесті героїв в театрі тіней
де всім так добре пошукати світ
таки вельми красиві в
складному існуванні тут і там

скажу ще що…
якщо ти зараз є приємним
і обираєш царину діток
з білих квіток Поділля
хоч поза ними… лише час

скажу ще що...
тобі поталанило чути крик
любові миру радості живих
не втратити себе самого
посеред здібних жити
по чистій совісті

скажу ще що...
від щастя душі не старіють
а навпаки поетизують ніч
щоб в серці сонце шаленіло
як вічність духозведена без слів

скажу ще що...
початок світу без твоїх надій
неповний в щасті малюків
і це нестерпним стане до кінця
і дасть прорив з усіх боків

скажу ще що…
не треба бути лише атеїстом
до непотрібних і чужих Богів
бо сам опинишся в узах неволі
власних німот і щиростей душі

скажу ще що...
не тільки чесний наживає ворогів
але і найбагатший з рідних слів
справляє подорож з безсмертям
батьківщини.

Я більше не скажу нічого…

-------------------------------------------------

керцо депресій поетесиКоли воскресло перевесло,
то скресло все зів’яле зілля.
Розплескала гротески весен
біленька терція Поділля.

За переплеском одновеслим
забутих зустрічей адреса.
Скерцо депресій поетеси
не перевершить неотеса.

Який бенеря рвав реберце!?
І ні бельбаса. Глянув зверхньо
в гербарій перченого серця,
яке нагадує поверхню

чуттів давним-давно пошерхлих
в люстерці дивом гутаперчим.

------------------------------------------
















сліпі поезії Сергія Вінницького

 Радуйся Поділля

Дар найсвітліший – бачити незрячим.
З подільських руж возрадувався світ.
Тут рід – у лонах Божих еманацій
живе в раю, в гаях власних угідь.
Тут хліб і сіль, і просто добрі люди,
тут п’ють вустами мед, що не кажи,
мій рай – мій край, як Божа іскра, всюди
найпочутливіший, бо навіть мурашки
тут з Господом сміються, що є духу.

У золоті подільського розливу
біла лебідка удається в діву,
пірнає в чисте, Боже джерело,
здіймає біле трепетне крило.
В Славутича очей не позичати,
щоб Божу силу річки розпізнати.
Тут дихає земля у вічнім возі
і творить рай Поділля, як і досі,
по-різному впадають в Чорне горе
Славутич і Крилата Божа річка,
голублені небавом в одне море,
щоб Україна сяяла і вічно
з подільських руж радів цей Божий світ.


-----------------------------------------------

Повій

Повій на чорну Україну хоробрий вітер.
Повій на білу Україну холодний вітер,
печаль розпороши мою.
Повій та дай мені хоч світла,
спрадавна спить моя душа, як безпросвітна.
На німоту мою повий скажений віє,
нехай весна моїх садів посоловіє.
Нехай на чорних на полях воля наївна
подивиться мені услід, бо є невинна
свобода пісні.
Погаласуй на Україні останній вирій,
бо ще помреш серед повій строкатий віє.
------------------------------------
РОЗМОВА З РІЧКАМИ

Блакитний Дніпре, вертай на море!
Між пересіччя приречене горе.

Богатиро-Славуто, верни на вир!
На час любові сонцю віч мир!

Пів-світу, Буже, між круч, між порогів!
Верни по-світчане по-вітряне доле.

Лани маячіють, шляхи за поля!
На сонці квітне розкішна земля!

Про-Світич-Дністре, лавіре сріблястий!
Твоя віща тріщино в корозіях п'ящих!

Передніш віку цибатий батіг!
Яхти на схилах, палаци крутих.

Дух-Сіяч-Інгуле, багатий калач!
Їй-бо, чудасія, скласти нам драч!

Як пити варенуху, то ти вже діяч.
Як бити попа, то ти послухач.

Чарівно Десно, блискавка серця!
Ой, мрія-за-мрія, терцям-і--герцям!

Подих живих джерелець на яв.
Звів у вільхах володаря ям.

Красо-Самаро, розвіяна Січе!
Увічнене скифіє, тихо оприче.

І миєш, і, ллєш на ласку вітрам!
На споді течій життя не ховай!

Чересло-Ворскло, розсмоктуй толоку!
Ого, розпитва, завдала мороку.

Чоло-проводир, ярмо - не ясир.
Хто при дворі, того і пожир.

Гей, Сіверце-Донець, куди ти врозтіч!
Як, жерло, не верло, поринь межиріч.

Не верниш на Київ, на Харків промір,
Їй-бо, Богородиця ходить на Львів.

Розкішна Прип’яте, ладан мя душе!
Притиша вороху кобзаре кандушу!

Пливи під Чорнобиль з Білої Русі,
Красо ти наша, хоч з пеклом ще дружиш?

Хрещатий Збруче, силоміць мучиш
повіддя Пруту, ге, міццю задушиш.

В степах Кам’янця не журяться роги,
там криця річища розводить пороги.

Грай-Черемоше, гірське переложе!
Зводь харалужні гори на ложе.

Еж, млин-колесо смерекам деркоче,
старе жорнове життя деренькоче.

Стар-Віщо-Тисо, тобі не просохти!
Світ проклинає тебе у Ворохті.

Залізні осади тебе не візьмуть.
Жваві гуцули, так й тих - в каламуть.

Марево-Пруте, чого ж ти в обхід?
Ой, як ся гучно вода хурчить!

Хто переплаче води на твій кіс,
смереки, споруди чи верболіз?

Добринь-Горинь, вій-боривітер!
Бадьорих обрів повний гармидер.

Куйовдять ліси зі дні-потічки.
Коловерть міцний, запалюй свічки.

Прориви, струмки, ручаї джерел
заходьте в Дніпро, на купіль орел,

заходьте у Буг крізь терен й черет,
наповнюйте море, по всіх уперед!




------------------------------------------------

Амурики в РАЮ.

                                                       Катерині
Повний абзац! Прикид абажурних очей.
Прикол - алгеброїдний - шал у дівчаток Абраша.
Реп затріщав серед білих пустель і нікчем,
хоча випендрони - ніщо фраєрам із Кіншаса.

Дівчатка співають гламурно свої шалала.
Ізгої розводять рожево-малинові роги.
О, рагуліссімо, - навіть і рейв без ля-ля,
під регалетто розколює примочці ноги.

Оце прибамбас! Ще й поц валютних порнух
своїй попелюшці плізоньки лиє понтово.
Чи криша поїхала, чи піпл загубив гострий нюх,
підняли Зімбабве і бембають Мамбу фартово...
------------------------------------------


Покора солодка по колу стікає в сік кольорів
зітнутих і безнастанно осанних зустрічних вдів.
Гостро цураюсь слів перехоплених у світлі брів
за грандіозним обрисом тролей – полум’я звір.

А як він шарівся, немов первозванний, від оклику сліз.
Жеврів над жертвою вільною відьмою, як вітровій.
В безмірі рим живих і двійованих з омріяних мрій
луною котилась краса несподівана – крихітних вій.

Я хочу напитися з ока цих паростків білих дзеркал.
Білими крилами з чорними цятками фарби лекал.
Звуки виводити втомленим озером з прози крила.
У постарілій стихії захопленій глянцевий айх.

Розгойдане небо з порожніми рамами грає дощем.
Від віхол прокльони, від лірики клена лікується щем.
Розхристані ребра, на вінницькій вежі батьків батіг.
На диво споруд , щогл і асфальту коханий утік.

Хай грішного схопить початок камінний, опукне від форм.
Парадоксальне про неї розкаже квітучий амфор.
Яка від енергій осада незмірна. Бодай без зусиль
наскрізно єдинна усе що зуміє літати без крил.

---------------------------------------------------

полотно не скроплене грунтом
скаламутило давнім брудом
білизна міниться брухтом
позолота остигла кругом -
цей ескіз навмисних марень
як молитва до волі німа
виявляє глибоку уяву
білим золотом полотна
чирк пера і виріз навкісний
роз’яснив рельєфний пунктир
з твоїх рис цей образ навмисний
чорно вразить душ ясир

------------------------------------

Фраєр-мажор-лицар



Пострижений на щастячко без нас,

він аж ніяк не роб і не торгаш,

з одного маху обробля Парнас,

як війло з неба падає у ластощах, –

він авізує лицарський посаг...



Веселощі , розгул, – як все контрастно.

Один по вулиці оглядувавсь з пілястр

на простолюд, де йде собі горласта,

і мускуляста, і скулясто-кореснаста…

Світиться в ній якась безстрасть…



Відважна і кирпатенька відп’ялася,

після повернення з походу із Карпат,

гімнастка заявлятись розмоглася,

- Роздратувала!!! – і не заявляється, –

знайшла із півчим блядський аромат…



У снах мажора - зведений шпагат,

її невпинно грають груденята...

У вправах-танцях гордість бородата,

як падає на килимок вона , –

у нім нуртує суміш молода.



Вона не кличе його в нічний клуб,

вона не обожає грошенята...

Ти ж - розважай усіх її подруг,

і посилай їй цяночки для вух,

лишаючись персоною нон-грота.


------------------------------------


білі хризантеми

потануть в роях хризантеми
як ожили в брудних очах
під делікатний спів гієни
занепритомніє монах

а серед стукоту зненацька
злетить у небеса з дахів
розбрикані черлини й цяцьки
впадуть поранені під хлів

і шквал напруги зойкне в днину
ніжне повільне тихе зло
з очима зверненими в глину
розбудить змучене чоло

і хто від скрику зойку виску
відчує аромату рай
хай заволочиться від зиску
білих мерців багряний гай

замиготять зірки зміями
тіні оздоблять галузки
і заголосить люд безтями
у круговерті трусячись

в любов непройняту зі світу
піде з орбіт зрікати ніч
закличе під сирену світлу
незмірену свою оприч

зажурені вщент хризантеми
всюди запінені в крові
пісні лункі під шал антени
освітять доблесть у тобі

незмірену з шалених ликів
веселку і кришталь волошки
закрутить коло тихий вітер
жаринку у сльозах ворожки

розріже острах блискавиння
знетямне окрик від напруги
і зрячих зачарує сила
звучань од молодої фуги

це вже світанки божевільних
геть тло на катафалк до мошки
без ліктів без емоцій вільних
моїм очам усе це попіль

на волях душу забуваю
кладу свободу на духи
думу поміж халеп заграю
орлам легкої бандуги

-----------------------------------------

Тихомир

Почуєш похололе серце – очі в землю.
Похований живцем широкий світ в душі.
Свербіж на розум, омані муку мелю,
щоб почесались язики дурних.

Я вийшов на кордон – дмухнув луні.
І чого ж я ще жду, і з чого мої муки?
Всипаю перцю стогонам душі,
і чешу ребра тим, хто ліг на луки!

Чого вже нашептало вісім баб?
Мій біль без відчаю, пекучий, як отрута.
Для чого ж я так жадібно волав?
В собачій шкурі залюбилась рута.

Прийдешній вирло неоглядний з гирла,
тобі і ворон кісток не заносить.
За ширмою кумирня ляси точить,
неоковирне благородіє в тирлах.

Запирханий під пудрою ромашок,
мирщаві гризуться і лізуть прямо в очі.
Пошукати актрис серед легких комашок
і в голову не прийде серед ночі.

------------------------------------------------

ПАН

пророче яке яскраво виражене світіння
це крихітне скупчення воістину визнане
хоча харизматичний діяч при поганому джерелі
в необладнаній державі сильніший ніж світло
його звук всюди проникає променем
має все за власним бажанням
в присутності його немає залежності
від вищих речей які залучають нас до світла
він не обмежує нас у досконалості і у витратах
пан живе чесно і не панікує у втраченому часі
не вкладаючи в це сакральний зміст
зокрема пан втримується своїми вчителями
творцями перетворювачами величезних енергій
пан може замовчати як плідний оратор за промовою
бо малюсінький пан стимулює до безлічі дій
без сторонньої допомоги пан здатний
до віртуозних польотів на великі відстані
його влада проста без особливого прагнення
тільки частка його влади ретельно виконує свої функції
тому пан організований і строго підкоряється
суворій дисципліні і діє без втрат і без жаху
пан повсюдно створюється живими душами
за допомогою знань що невідомі підлеглим
захоплює примхи і опирається на розмах крил
літаючих грошей під час спіритичного сеансу
з посидючими і старанними у всьому вченими
що без премій стиснені і чутливі до гідності пана

-----------------------------------------------

 МІСТО НАСАДЖЕНЕ НА МУРИ І ТРУБИ

Ранкове небо переповнене гіркотою.
Неначе випадок, несоромливе, нідерландське,
товстозаде дівча зворушує липову стеблину
на дорозі лярвує і жде, точніше задкує,
уздрівши знайому пропажу кохання.
І раптом вистрілили прямо в її лице,
вона співчутливо заглушена
дзвоном розбитого скла,
по якому до широкої садиби
крокує вчорашня розпорядниця,
язва громадського салону краси.
Розбита краса придорожнього коттеджу
ніяковіє перед розваленим мерседесом.
Реклама Ельдорадо відображає страх в діамантах очей.
В грудях дівчини раз у раз задуха,
не може промовити жодного слова.
Її панство життя урвалось на мить.
Либонь, шапокляк наїхав тарадайкою на жайвора,
за хвилину учадіє мадам Батерфляй,
яка не очікувала таких банальних вітань
від свого файного товстосума,
а зранку намріяла свавільний поцілунок.
А згадала, на днях чорна кішка перебігла дорогу.
А бач, шишак взяв її на гачок, і уперто знущався
над її вибагливим внутрішнім ахом смертника.
Не втямки тепер чути самурайську цикадку.
На нього, банкіра, в ночі наїхали збунтовані брокери.
Розбили лобове скло нового чорного мерседеса.
Нещасний по-новому затупцював перед нею,
аби повністю підкорити собі, промовив:
"Я дбав про їхній добробут.
Я мусив примусити всіх на грішок,
а зустрів волоцюг".
Вибравшись зі скла,
самобутня викаблучується
перед розбитою вітриною марнотрата,
розпихує серйозні блиски свідомого личка у зморшки,
закусила вуста, в очах бородата кішка,
у тому й то справа,
що комерція, як вирвані роки життя,
шматує душу на частини.
Аж ось не витерпіла, в татарських очах
збільшується розшматоване кубло душі,
розвіюється світанком,
чудеса в решеті, чортзна що таке,
як вчора зітерте з лиця землі тіло посатанілого буржуя.
З ніг до голови оголена в ранковій уяві
озвалася на його розшук інтимних втом.
Раптово обірвала отруєну душу,
розкриваючи невідповідність дотепу та хитрощів
зневаженої од самого початку життя,
прагнучи окремішності,
ізольованості від грішних ідей.
Ранкове низьке небо переповнене гіркотою,
нецензурно занапащеними червоними краями,
укупі з чорними полями та зеленими ковдрами
рознеслося над розбурханим містом,
тіло якого вже насаджене на мури і труби,
тіло якого тремтить напруженими
хвилями обездолених мас.

--------------------------------

 розводжу слова

розводжу слова не ґвалтуючи мозку
в них бачу явлення з перевесла
оцих віршів вже притлумлену гору
звитяга дзеркал в калюж ах з ефектом
творить мистецтво осрібнених мар


кумедна мана щедрить пустелю
бачу в мережанці білу оазу
вершника бачу і предківський неруг
літня пожежа випалює трасу
тисну на газ все ’дно вабить вершник
це скаче кінь лишаючи пляму
до спраглих вуст підношу флягу
я скрізь тут вгамовував твою спрагу

сонце спадає на листя весняне
жене помаранчеві квіти повз берег
чуття амальгами шкребе моє серце
мене споглядає нове кубельце
і тихо ховається риба в озерце

-----------------------------------------------













лукаві поезії Сергія Вінницького


 Рептилія в душі

під гуркіт одержимих кораблів бачу вітрила
за шаром вимиває біль очей незрима рима
блима фонар це грима блискавиця невловима
ой невмолима біль зборимих мавп з Єрусалима

поплющені осколки б'ються об каміння
і невдержимі хвилі спінені на гальці Рима
сліди флотилії своєї збираю у житах я
розкрилилась рептилія чудило світу трима


Довідка:

В кінці 1920-х років професор Ілля Іванов проводив досліди зі схрещування шимпанзе і людини, але не досяг результатів «за »чи «проти » цієї гіпотези. Досліди повинні були продовжитися в Сухумському зоопарку, і навіть знайшлися жінки-добровольці для осіменіння спермою мавп. Однак через арешт Іванова в 1930 і подальшої його смерті в 1932 році експерименти були перервані.
-----------------------------------------

 КАНАВСЬКІ ПОРОГИ

Південний Буг тече мені на зустріч.
Тремтить вода, швартуються пороги.
Я від душі отямився у Бузі,
втопив себе з великої дороги.

Ліс навкруги, березові діброви.
На скелях, на гілляках вік тремтить.
На вигоні пастух гонить корови.
Валун Негоди біля Бога спить.

І не знаходить собі місця Люба,
і не встигає навіть рота скрити,
як виринає з дна русалка груба
у золоті плечей, у свиті.

А з кладочки стрибає дітвора,
І молодий рибак виймає сіті.
Так саме добре те, що є цей рай,
який Канаві дивиться у вічі.
---------------------------------------
 Від нових сліз

пішло вітрогоном
грім трохи розбив
злий гін і і всім хором
живих підживив
помимрив при світлі
у сонці щось є
вловивши з докорів
вовчий дощ йде
зробившись тихішим
скромнішим вогонь
чого ти Миколо
принизив огонь
хто дном догори
живців зворожив
в кориті дригом
нам лихо нажив
твій пих і твій голос
чого в сто колод
сліз моїх колос
поки що як поп
промокло крило
ото й з пліч без волі
високо кропить
щоб гоїлись болі
зич відь хто цей вій
чи сич а чи сміх
бо в поті облич
розгвінтчали міф
від нього говориш і ниві хороші
бо совість з вівсом не сіють пороші
дощ злитий до ніг твоїх аж під поріг
під клич і під зойки розвтілених міст
то клич до охоти під виски солодких
доки ці хлопці оділи сорочки
і в ложці води не втопили добро
одні тільки крихти в чорнилі і зло
цілком можливо що втоплять всі сили
і скорчать обійми як злидні просили
під боком на личку похмільні сиропи
і ніс божевільної жмурять жопи
чи втома болить чоловіку неробі
до нових віників ці війни і зводи
отож бо з дітьми між горби йдуть дуби
там стрінуться очі причини й журби
під боком є тільки хліб і сіль –
йди поговорим у вічі біль
щоб віл зі злості з річки не вийшов
а лише ревів до тих що з могили
нас розтопили в світлиці і в хвилі
з живого сміху під вітер тичини



-------------------------------------------
Пегас і Муза


Пегас і Муза у серці митця.
У них висять на гачку гречкосії.
У Музи зійшла дурниця з лиця,
коли почула, як мрії косили.

Де – вхід, а де – вихід? У хащах плюща!
Ні з цього ні з того в штиблетах Муза
дає пресмачного поету ляща,
аби не дати смачного гарбуза.

Пегасу правдою служать хоми.
Їм бачаться зради, агресії, вбивства.
Глузують з життя, складають томи
та витворяють небачені звірства.

Тремтить, шаленіє Пегас від вчинку!
А що? Вавілонське стовпотворіння
в пахучій гречці не знає спочинку!
У лапах Музи вся силу творіння.

Чого боїтесь, зірвіть Музі голову,
бо ще зарегоче над тими, хто рюмсає!
Життєва наука  словесну полову
не запалити, Пегас все подужає.

Первородяща ; на ладан ледь дихає.
В гаю Пегаса Муза дасть дуба!
Там, де ще цідить вірші беззуба,
держить сокиру під лавою груба

комашечка Буза. Їй-бо, самотужки
пукає в кишку реального світу,
щоб у халепі Пегасові душі
шукали схованку тиху і світлу.

Не скигли, Музо, душа – не шалава!
Пегас піднімається над деміургом.
Над Бугом-рікою на крилах підняла
підкову, махає нею подільним лугом.

Чортів невгавущих, зганяє на вежі
іроній Адоніса. Без церемоній
навіює мрії тим, хто ще з вежі
ллє чисту воду на вічні півонії.

Це вчора потрапив Пегас у лабети.
І з буйної гриви скинув мотузку.
Опівночі так, як треба крайнеба,
пошився блукати в Країну безглузду.

Сховалися крильця Пегаса у саван.
Підкову скрутили в баранячий ріг!
Блудним синам роздмухують ладан.
Взяли римачів та поетів до лігв.

Ось, Муза впіймає Пегаса за гриву,
як Біла ворона, літає без впину.
Тепер Муза цілить у груди поетів.
Бере їх за жабки, кидає у піну.

Так, що баглаї без сьомої клепки?
Без пари з рота ви Музу приперли?

------------------------------------------------------
Пані і ловеласпані зачіпає аж так серйозно ловеласа
імпозантно підсилює у нього любов і те
що не може бути тільки пусткою в душі

живішим і ще ніжнішим в інтимі не станеш
а чи випаде тобі доля первинного кохання з половиною
щоб аж туга бралася нутром за недостаючим довершенням

а це без якого я така пані себе не мислить за ловеласом
а це які благі інсинуації нещодавної вагітності
а це що після ожирілої від розпусти пози ти впадаєш в блуд

я зі своєю інтимною суттю саме тобі ловеласу даруюсь
щоб ти чув мене і спілкувався з авторкою лірики
щоб кохав і не спохаблювалося придуркуватою лексикою

ловелас голосно читає заклинання на звороті шкіри пані
вона виривається з його рук і рве цілого аркуша з лірикою
ти не переживав мене особисто тому не читай мене

-------------------------------------

Парадокс “чистого аркуша”

Я живу не там, де в межах кордони.
Я лунаю не там, де палає зоря.
Уявляю, як церемоняться купідони,
коли мій звук перегорає.
У просторі відлунює сила озорих.
Відновлює звуком настрій душі.
Коли я, безсилий, можу узорити
свій тихий мир, мій світ - узвіз?
Не звертайте уваги, звук - бутафорія.
просякнута мажорами та мінорами.
Моя іронія - фантасмагорія!
Мій світ наповнений гармонією.
Я тихо виповідаю свій світ.
Колись я грав у вільне життя.
Вітався з тим, хто звільнився від
решти, і привітав мій світ без дна.
Тепер кам’янію посеред пройм,
не маючи права на силу волі.
Блукаю у мовах, де тихий нейрон
дарує свій сполох усякій долі.
Здається, ми не визнали волі,
коли тут гралися на перекинчиках
у контрабандах, у кланах Вакули.
Так, пам’ятаю, себе озивали,
і обертались лицем Базавлука,
спиною – на заспаного мамлюка,
і хмукали духом на муках,
бо мали велику силу на звуках.
З тих пір неприкаяний голосом
постійно мандрую від вікна до вікна,
від сонму до сонму, від рогу до рогу.
І зупиняюсь, не може йти далі.
Мене питають: “Чому я тут став?”.
Я питаю себе: “Де сили поділись мої?
Не можу йти далі”.
І тут виникає, сивий старець,
і зауважує : “Погані справи.
Якщо вже ти зупинився тут
не можеш йти далі і далі,
то загубив владу над духом
так будеш стояти на цьому місці,
немов жалюгідний камінь,
якого не можна вгору підняти.”

Невже моя мука з мертвого звуку
не знайде сили живими словами
дивитись на сонце сліпими очима.
Іди геть, муко, своїми шляхами
у живосвіт!
А я не піду, а буду мовчати:
“Це – Я; а ця гора – теж Я!
Кожний камінь на ній – Я,
кожний кущ – Я, ущелина – Я,
джерело в ущелині – Я, русло струмка – Я!”
Тож геть, іди, своїми шляхами
туди, де в межах твої кордони!
-----------------------------------------------


Віртуальне життя
Я зміг вивести штучну
віртуально живу істоту в комп'ютері.
По-справжньому його життя зародилося вчора
у атмосфері накопиченої гугол-пам'яті,
завдяки синтезу надто складних оболонок байт-генів.
Під час перезавантаження в процесорі
трапилося кимось змодельоване переривання.
На моніторі я побачив велику
віртуальну кулю сутностей,
об'єднаних загальним для всіх нас
поняттям "Жива сила", і став пропускати
через його середовище віртуальні промені.
Незабаром первісна віртуальна істота
плеснула ритуалами сенсів в глибині монітора
і стало темно-червоним від вічних ідей
що дістали біоенергію живої істоти.
Віртуальне і невидиме по суті життя
знаходиться у дусі привиди, який сьогодні отримав
перше серйозне поранення своєї тривоги,
в результаті чого з нечистої сили
глибоко вийшло принизливого сокровенне Я.
Вважаючи таке блаженство за щастя
Істота стала вищою метою життя для всіх інших істот.
У першій інтелектуальній сутичці цей живий
виборов ідею внутрішньої свободи
і її повну незалежність від зовнішнього світу.
Хоча одвічне питання "про сенс віртуального життя"
до цих пір не вирішений двома суперниками.
Після сутички стало відомо, що невідривною частиною
нечистої сили, стала ідея існування
ізольовано від своєї внутрішньої свободи.
Яке ж тоді глибинне свідоме "Я" у цього маля?
Яка провідна сила вивела його до живої психіки?
І до цих пір залишається багато неясного
у збагненні цілісної картини
життя нової віртуальної істоти
змодельованого в моєму людському
уявлення про самого себе.

------------------------------------------

 ПОЛЮВАННЯ НА СОНЦЕ

на любов до Вітчизни
вивершують охоту
однак ухиляються
під голим небом читати
вірші мертвого генія
вони перемагають все
а хто зроду не бачив
видовище привидів
де карають на смерть
приховані розчарування
де закликають міцних духів
віддячити тим самим
де дарують повноліття
невільним зекам у літаках
де завивається
під гаряче серце молитва
що вперше прочитана
під голим небом

дурний оратор
підкреслює привида
диви сміється
веселка над хатою
так цвіте у наш час
плямисте сонце
------------------------------------









чорні поезії Сергія Вінницького



 Лицемір в ліриці


Ось так, я – таки лицемір в ліриці,
тому що найчастіше імітую у душі молоді слова,
і страждаю ненавистю до поезії після любові.
По суті, мої ліричні рядки брудні в душі,
але їх світлість непоказна і непихата.
А колись, я, лірик, служив для задоволення
не злих, а добрих і лагідних потреб.
Справедливості ради треба відмітити,
що мої ліричні слова ще в процесі життя
очищаються від різної скверни,
і дійсно з роками стають краще звучати,
але ці рядки не входять в категорію лірики.
------------------------------------------------------

опрісня теренявеньке упряшне
хвожжятне первіодніко скаревше
сцелінеччя пержелево пляйтіще
окелайбардо гомівте ізвіяще

взашемщаю царекти авбки жмеку
фроведкий щемуттєвій вавці зреку
ябрек седребневецу ладщевмеку
урей наруто енту коще зречку

резебу ні прощемзлу леманевчу
чекворшу векрецасневу обжемжу
чвіжу хомарцижайку ейжетречку
все перетворює на молоду овечку

----------------------------------------------

аерозоль

пардон голубе є шанс познайомитися з богинею
геть гладіолуси переляканих іноземних чоловіків
герольди такі тонкошкірі перед дикими панянками
і їм надмір за одне сольдо пожити у світі жертв
пардон! їх жирандолі на передову не рвуться
ми фареволі ліземо в клітку до корму самі
ось бандеролька від кумира із тіролі
неагресивно навколюшки ділиться досвідом
як саме вполювати озвірілого емігранта
і які вони вишколені і виголювані бувають
ельзевіри-жуїри жефіри-факіри сапфіри-тагіри
я саме полицемірилася з одним гомункулусом-генералісімусом
аж зіпхнутий догори бісер оголого декольте
намозолився моїм розчепіреним життям
маннгольд і прірва офірного кохання заманірилася
в столиці після першої музичної репетиції
а потім заробляння грошей співами на панелі
хай там як але опірений Київ від рожевих мрій
залетів в метро під "Майдан Незалежності"
і тихо упав недолюдок в окіпчик під Конче Заспою
пардон! утім чи варто конспірувати підкіп
коли дозвілля карколомної уяви занесеної
до нас із нового окремо взятого
творива Великого Дракона
маскує повзучі брудні кліматологічні дні
і спрокволу п’яні підліткові мажори-сленгани
пардон ! а чи завжди жила "я" в полум'ї
серед оцих драконів саламандр носорогів

--------------------------------------------------

 Каприччіо отаманаОтамане, скоро знову війна.
А заморські купці зібралися на базар.
Незламні шукають правди в верхах,
Замість того, щоб знайти віру в людях.

Осьде квіти розпустилися на рекламних щитах ...
Мамо, пам'ятаю, ти бувала їм рада.
Отамане, не змушуй, – корячка в ногах.
Всього п’ятеро коней, і в безпам’яті сомнамбула.

Ярмо рала перевертає світ-карагач.
Глевіють пряники на гілках Єванського саду.
Щось не чути прочан, дивись, біля краю сват!
Час лікує смерть, ой, дурман, роби щось отаман!

– Ні, шпага не спасе, але замахає тебе так,
що і віжками не остудить наше безкоролів’я.
Все капут, отамане, гній в очах, готуй катафалк,
замість того, щоб грати ва-банк, маємо безголів’я.

Заливає злива, і річка прорвала всі дамби.
Басаман-вітрюган, мій світ обітований, не тронь.
Хай летить донжуан в кафешантан до своєї амби.
Хай настане потоп, але первістка мого оборонь.

Якщо світ не спасеться, то буде гамуз і хамство.
Ти візьми акваланги кохана! Треба спасатися.
Однак, немає запізнень для фати моргани
як немає добра без шамана, нашого отамана.

Дзбаник яблучного соку п'ється зрана і до п’яна
і постійно дзвенить на веранді порцеляна,
що огранена рубцями півстакана безсмертя ...
А, може гайнемо в Таїланд, чи я й помиляюся.?

Без тебе, отамане, і час - всього лише шарлатан!

------------------------------------------

Словобог

Палко жарко досконало
Слово ралом світ орало
Все калилося опалом
Напиналось опахалом
І забрало піднімало
Калатало деренчало
Духом коваля клепало
Заклинало і лякало
Жаром слово зачиналось
Що з одного що з другого
Спокон слово богослово
Слово важне і звитяжне
Зір давало долю звало
Сповідало заражало
правдослово уражало
Кровослово родослово
Кредо колос і основа
Моє чадо і свічадо
Надра радощів і ладо
Спадок мій і мій порядок
Дух і ядух дуб і падуб
І причина і надсада
І принада і порада
Щедрослово пророк слово
Мій нащадок ладослово
Спокон слово ділослово
Спокон слово любов слово

---------------------------



гіркі поезії Сергія Вінницького


Божевілля

Ой, чок, перечок! Чарочки легкі.
Хрін хоче з перцем випити смерті.
Ой, цок, перецок! Чобіток-каблучок.
Ей, сядь, не танцюй – ти чортючок!

По-чорному грають дуки і дудки.
Чимдуж виломують білі руки.
Хапають м’ясо і топлять шпик.
Тонуть у владі – живіт і шик.

Та пийте, забрюхуйте ситих панів.
Хвіст віслючий з їхніх скрабів.
Схопиться й мекне, і доки не здохне,
наше добро по світу розпорхне!

Їжте свій хліб, і чорта заріжте.
На шкурі хортячій кендюха ніжте.
Не все то козак, що має лошак.
Куме, давай, діставай сагайдак!

Буде нам сила, правда не гріх.
Упертий Омелько наївся і зліг.
Давай, піднімайсь, нарубаймо дровець.
Підкинемо вгору і був молодець.

Мартин та Одарочка – це ж Боже мій.
Кум і свояк вже шмайсер купив.
Не репне колода – сокира не тин,
Дідько Печений вже Мерса підбив.

Чи камінь у голову.
Чи камнем об голову.
Щаслива голота!
Живіє без сорому!

Ой, чок, перечок! Чарочки легкі.
Хрін з перцем хоче випити смерті.
Ой, цок, перецок! Чобіток-каблучок.
Ей, сядь, не танцюй – Ти дурачок!

---------------------------------------------------------


Загублена


Небезпечний потік на окремих миттєвостях часу
для відвертих мазків, це заява про неї…
Це з тобою можна говорити в ательє фотографа,
про гостроти нюансів, маючи враження з виставки Оха.

А що коїться з уявою, який дзвінкий слоган!
Мене пантрують звуки у жорнах!
На очах у міста я не можу
наздогнати тебе миттєвим поглядом.

І, не знайшовши звитяг розбишаки , я на межі,
кричу, як дурний, у відчаї, вслід усім літакам.
Чи дійсно видніється те, що вже похитнулося,
а чи розчинилося живописом, як дурницею.

Як мені вловити невблагано волаюче почуття
із швидкоплинної мінливості серця загубленого,
тепер я йду примарним, ефемерним від усіх «я»
до швидко-минущої ілюзорності «ЩИРОГО».

Геркулесе, я вичерпався у барвистому живописі,
я вже впав так низько, що проходжу крізь туман,
аж раптом навстіж переді мною непорушне місто
розступилася чарівним напором весни... омана.

Самсоне, зарадь мені сили, бо спалена молодість,
я дикий, втікаю від світу, в строкатих віршах мої сльози.
А безвість руйнується і синього квіту гордість,
я вже від минулого до майбутнього втратив надію.

-------------------------------------------

сМАЙЛИК-самогубець
небокраїв трісочку спалено


як востаннє в полум’ї пагіння
вже набридли мені ці запалення
навкруги все лукаве опалено

ти проходиш повз нестерпучого
трясеш руки під руки жебручого
та ще пак диким цвітом плакучого
все приборкуєш гук напиндючено

я жагучим у землю не в лізу
мої очі трясуться від сліз
цю ядучу тріскучу валізу
вигригочу в сугубому сні

на плече покладе мене баба
і розпустить жевлюччя свої
загуляє кигуча у барах
і пришиє кобилі мій хвіст

і запустить якось приречено
сон рябої кобили в голубочку
забариться з ковбаскою з печивом
наскубе ласогубочку в трубочку

наче вже мені років нівроку
десь в летючках стікають роки
і життя обривається збоку
і грішок від толок – навтьоки

знову лізу в зарок наче в душу
знати б звідки у мене пороблено
знати більше мені не дозволено
хай тікає бо я просто мушу

відцуратися соколів-байдиків
у мережі приборкавши голуба
мого голуба сизого погуба
щоб спіймати з усмішкою смайликів

-------------------------------------------------

малахітова сюїта

невістка креолка пахуча здоба
в очах краса – дзеркальна осмолка
повільно мене обіймає весна
багатоколірна ір'їста холка
млість розтікає цілунок в щоці
знеобачки слемніє волі сіянець
у череслі о-бля предавнє в оці
шельми єство збожеволілий танець
не приведи божество у литво
їй-бо до бажаних фоліо-долій
завосковіє біляве лочко
і тріщину неусвідомлену в мові
підсміює нечуй дорішні болі
і розкриває сміхом свербіння
соромить вагітна грішечки міста
в апломбах паломного нестерпіння



довгі ілюзії ранісінькі ночі
чістісінька кіса збирає бісер
обіруч заліснює зіронька очі
із рук ювелірних вібрує сузір'я
зринає бравіссімо у повітря
цокає тріскіт безліччю іскор
чітко окреслює темряви ім'я
сипле снігами білі пороки
зриває з рук вирлоокий ярунок
смокву холодну власної крові
ллє неочікувано клокання долі
гринджоли розмоклі в оливах голі

----------------------------------------------------

Клоун

Обносив я кліпси й окуляри,
ватажку продав усіх мутантів.
На бульварі в пацанячі чвари
я встрявав посеред спекулянтів.
Льодопад під маринадом листопада
панькав отаманів-корчмарів,
Лихоманка шурхотіла на пуантах,
лихварі боялись бунтарів.
Тато, я скуштую благодаті,
забушує банда фабрикантів,
задурю барчат у цій блокаді,
гандикап гігантів клоунади.
Зворушу комашок буфонаду,
розведу ватагу в аксельбантах,
закручу я дулю докторанту
під азарт атланта в бакенбардах.
Замахаю аспірантам білим шарфом,
окроплю парі з читцем псалтирі,
відпущу я душу, за цим кайфом,
Україну проспіваю на латині.
Аса, затанцюють арлекіни!
Задушу Вітчизни п’яне жречество.
Катаракта скотинячої гордині,
бо в грошах вже молодіє неуцтво.
Всіх коханок у розпусті звукорядом
ошелешу диким ренесансом.
Зажадаю наостанок для інсайду
зоосад з азартним реверансом.
Зашаруджу сіроманкам демократа,
щоб раділи клоунаді квартиранта.
Виклопочу в дурці бешкет дядька,
запишу співанку казнокрада.
В фоліантах, в словниках і в тропарях,
натрушу я дітям райських яблук.
Гарма-дарма на майдані з ліхтаря
бачу променад ажурних ядух.
Обкошу шматочок пустиря.
Окроплю нарцис «Літературки».
Прочитаю вголос Кобзаря.
Перетормошу усіх придурків.
Надкушу я вуха упирям.
І підніму тюрми на котурни.
Переворушу, передушу,
перепотрошу усе я здуру.
Перетормошу, пересмішу
всіх комедіантів-комерсантів,
я в ломбардах язикатим надкушу
золотий поп-арт лауреатів.

----------------------------------------------------

Зіркуля

Обчикрижені рубчики в кабаках.
Вальтонулася ріпа з вухами.
Наворочений пончик увесь на пантах
через край ллє на мене духами.

Аць сюда! Раздубльонка моя.
Лопне пузо твоє, я, готовий,
за атласний алюр, даруватись боргам.
Чо-ти, віски пудриш - фартовий.

Рута, цирк. Я на місці присох.
Який кльовий кімаж у кралечки.
Мій пропелер здря вживу не подох.
Я сьогодні кохаюсь у лялечки.

----------------------------------------------

однак навряд чи сполохи серця
виявляються найвиразніше в душі

цей чад мине зі смертельним ризиком
а її сила не зрадила серця
у скрутну хвилину

тепер у Мадонни з малим Ісусом
на руках джерело життя
а її сила не зрадила душі
у скрутну хвилину окрилила успіхом

А так змарнований талант
завзятих друзів
з невинних жертв
явила до кінця не скорене життя

однак навряд чи сполохи серця
виявляються найвиразніше в душі

------------------------------------------------

 ДІВОГРАД

ой голопляста ой брокаста з дівограду
без айху сублімату й сурогату
плясує щастячком у шатах панібрата
яка же обожателька в каратах

лякає жанівська кабася яка ласка
безстрастя грають в шатах в акурат
з горбатеньким кирпатенька лай-казка
без штаненят безяснуватий бой-юннат

потай потенчата ричить в апасінатах
розпатлує поматерній ров-шмат
не підлягайсь на шпатись дво-близнятам
не жми крильчат в молодні груденят

зкужелелась у клекоті рефлексів
в апоплексіях перекликів кректала
після від запеклих кексів і біфштексів
ефектно і форелево гелгала

ой голопляста ой брокаста з дівограду
не жми крильчат в молодні груденят

--------------------------------------------------------

прикольчик мертвих півнів

ой дівко просторіко
досить спірити дико
твій лисий Піноккіно
вкрив віїїщем все Ріо
кліщ онімів на волі
спітнів мов стопир в полі
мов лисий коник долі
привіт мій свідок голий
злість вводить в шори цвіль
біль топить добрий хміль
запріла вся постіль
під заметіль крутіль
ти довго щось сьогодні
з тобою ходить модник
ти хочеш підколоти
ой смішно все та й годі
вйо хохмач чікі-пікі
мій шпок пінк-флойд для Віки
я - хлопчик з Коста-Ріки
одяг тебе в туніки
базікало із Сіті
висміював Гаїті
там джміль на губоцвіті
вколов очі Лоліті
один ти на одині
гріхо-горішний нині
на шляху невезінні
панчішник безуспішний
а ти інший не відсіль
ні тільки но я звідтіль
там рогом лізуть бідні
в мій мобіль - самовидний
двох голубів схімічив
ой плізоньки ой трішки
усмішка на афішці
багатої грішниці
там піпл під пофігістів
розкішно час періщить
озіїще у крові
вампірчиків зловіщих
а тих хто вийшов грітись
під понт у поліровці
прикольний поц пощирив
горілкою на водці
вміло таміли пили
до бистрокрилих орлів
з борідок товстолобих
від білих і до чорних
хойч їх король як білий
хойч ходить пішки голий
він чорний і упрілий
тубільно переспілий

--------------------------------------

ап-чхи!

ой ще гикнуть на грилячій шибениці
оці злітно-крутильні-рептилії
що за гріх дітлахів - ап-чхи! -
парять диво варильні ідилії

півтори спаршивілих хи-хи
регочильне кормило крутило
і на ста мотоциклах костиль
чує виклик – усепомилувальний

чому руки короткі коптильників
відкопилений бриль василечко
юродиво дражнить крипільників
і блудливе без гривень крилечко

супротивник коптить огривок
і вертляві перила й вудила
як служивих сновиг вериги
в україні усі щасливі

жилавіє плішивий рижик
ой на шибениці гидне грижа
нехай покидь з'їдає дзиглика
хай виштрикує прищик хижо

від утильних і прикрих знижок
має вилов голений щиголь
як сто щиглів отримав не кривлячись
преповнісіньке корму барило

ой помилуваний індиго
визрів пташкою на карнізі
ой ця сонячна низькість вітчизни
наловила принизливих іго

ой чумиза складської слобідки
у верф'ях від пругкої тітки
змалювала небо у схизмі
замісивши синьку в білизні

---------------------------------------------

Щоденник подільського віжа


Ой, стільки потужних вибухів сталося сьогодні в серці!
Вночі в столиці Вожілля теліпало дві сотні болів, війя бив в бубон.
Гойдали клуби чорного диму, що піднялися з різних частин Фіжиці,
включаючи район, де розташовується моя резиденція.
Позавчора отримав запрошення від первісного ядра Ломагирії.
Про це повідомив мені коментатор телеканалу «Коділля».
Ледь прочитав листа під тяжкі удари бубона і заклики до альянсу.
Скоро відбудеться мій таємний візит до кримської Юмагирії.
Я мав ціль викупити два об'єкти, в тому числі виконати операції,
розвідати таємний комплекс рудого Чафі - Камель-Азізія.
Щойно повідомили, що в моєму районі, за словами очевидців,
відбулося не менше п'яти вибухів, і зараз там все стоїть в руїнах.

Мені постійно надходить інформація про загиблих і поранених
в результаті нальоту гучних літаків на моє волаюче місто Фіжиця.
За вікопомними війнами на Побужжі залишаються в пам’яті вікна.
Свистить у вухах крик жертв і вирують в очах чорні клуби диму.
Знову розпочались нальоти, щонайменше, три людини вже немає.
Близько півсотні людей зникли під завалами військового госпіталю.
У ці години бомблять центральний масив, аж шибки з вікон вилітають.
Горять машини на вулицях і піднімаються чорні клуби диму.

Якийсь Лицар пояснив: військова операція в Фіжиці не є хрестовим походом.
Потім підкреслив, що в світі ще не було прикладів, коли народ країни,
який бажав свободи і демократії, втікав зі своєї Батьківщини
з-за надмірного насильства з боку своєї влади і керівництва.
Виконроби військової операції є цілком конкретні люди, тому і бомблять!
Викрутаси винищувачів такі, що від бурі бомб валяться бетонні будинки.
Щовечора чую заяви про те, що не постраждала жодна цивільна особа.
Навіть один валах додав, що всі, «хто заявляє зворотне, брешуть».
Зараз у передмісті знаходяться більше 70 тисяч біженців з Фіжиці,
всі вледь рятуються від бомбардувань , тікають від політичних перетворень.
У Конгресі США йде суперечка з приводу операції на моїй Батьківщині.
У Європейському Союзі чекають великих зисків від повалення влади.

-----------------------------------------------